Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
До 24 лютого 2022-го він був успішним брокером на криптовалютній біржі. Укладав угоди на суми із шістьма нулями й займався суміжними справами. Проте, не вагаючись, він лишив позаду цивільне життя і зранку першого дня широкомасштабного вторгнення рф прибув до КПП окремої механізованої бригади імен Івана Сірка, де колись служив за контрактом.
28-річний старший солдат Ростислав Гураль може довго розповідати про ведення бізнесу, свої злети та падіння. Розмову ж про свою участь у російсько-українській війні ще від 2017 року він починає з того, що на фронті робив те, що підказувало серце.
— Почувши від бойового друга, що москалі вдерлися на Харківщину, завів власну машину й поїхав до рідної бригади, — розповідає військовослужбовець ЗСУ. — Направили до розвідвзводу. Адже під час однієї з трьох ротацій на сході України був саме розвідником. У лютому-березні ми переміщувалися регіоном на моїй автівці, аби збирати необхідну інформацію про ворогів. Звісно, часто виникали різні нештатні ситуації.
Так, одного разу в районі селища Шевченкове його група на автівці опинилася буквально за 80–100 метрів від великої російської змішаної колони. Проте українці добре знають свою землю. Тому майстерно змогли уникнути бойового зіткнення та швидко полишили зону вогневого враження.
— Знаєте, після того випадку я повірив у власні сили й побачив усю недолугість ворогів. Хочу сказати, що всі мої побратими й посестри тоді добре розуміли, що нахабне просування окупантів треба зупинити за будь-яку ціну. Адже війна може поширитися далі в глиб країни. Останнього ми не могли допустити, — пригадав він.
Бив окупантів із ПТРК Javelin
Наприкінці березня воїна на псевдо «Рост» включили до складу протитанкового підрозділу бригади.
— На той час до нас прибуло чимало мобілізованих і ми стали сильнішими. Тож розпочалася підготовка до звільнення перших населених пунктів у передмісті Харкова. Мені доручили ПТРК Javelin і направили до Вільхівки. Не стану вихвалятися, але скажу, що торік з різних комплексів зробив лише кілька пострілів із потужної закордонної зброї, і всі точно по бронецілях. Після першого селища, звільненого від рашистів, у нас виросли крила, — вважає захисник України.
На початку травня воїни-піхотинці поступово дісталися окупованого селища Шестакове.
— Малою групою протитанкістів прибули забезпечувати штурмові дії нашої піхоти. Раптом приліт касетних боєприпасів. Уламки влучили в мою ліву ногу й коліно. Та моєму командирові на псевдо «Електронік» менше «пощастило». Тому спочатку надав меддопомогу йому, а потім — подбав про себе. Під ворожими кулями пошкутильгали до точки евакуації. Розумію, що тоді сильно ризикували. Але незадовільний стан здоров’я побратима змушував діяти швидко, — розповів армієць.
У серпні Ростислав повернувся з місця лікування до свого підрозділу. Тими літніми днями саме готувався великий наступ у районі Куп’янська.
— Наші Javelin та інші ПТРК скрізь палили ворожу техніку, надаючи можливість піхоті рухатися вперед. Майже щодня ми зустрічали сонце на новій позиції, що напередодні відбили в росіян. Тоді дуже близько підійшли до Сватового. Там нас поміняли воїни іншого бойового колективу. Ми ж у жовтні поїхали на Бахмутський напрямок, — поінформував чоловік.
За його словами, на Донеччині було дуже важко. Бо противник зовсім не жалів своїх «вагнерівців» та десантників, кидаючи їх на українські позиції.
— Ми перемагали окупантів не кількістю, а розумом. Приміром, контролювали основні панівні висоти чи стратегічні дороги. Останнє створювало належні умови для нашого контрнаступу. В ролі піхотинця мене разом з іншими протитанкістами часто включали до складу штурмових груп. В інших випадках ми тримали оборону на окремих ділянках лінії фронту, — зауважив «Рост».
23 березня 2023 року зведений підрозділ старшого солдата Гураля отримав наказ відбити у ворога одну з важливих висот на околиці Бахмута.
— Ми там зненацька застали противника, і смак перемоги вже відчувався на губах. На жаль, у фінальний момент бою 120-мм міна розірвалася буквально за 10 метрів від мене. Дзвін у вухах, кров потекла по шиї, нудота та все навколо попливло… З важкою контузією направили до Павлограда. Потім реабілітація та кілька засідань ВЛК. У результаті мене визнано таким, що непридатний до військової служби. Також заборонили перебувати в бойових частинах, — із сумом промовив армієць.
На підставі рішення військових лікарів цього літа армійця переведено до підрозділу охорони одного з ТЦК та СП, розташованого на Харківщині.
— В армії мені пощастило служити з такими героями, про яких колись розказуватиму онукам. Свої два бойові поранення вважаю дрібницею порівняно з тим, що брав участь у звільненні приблизно 10 населених пунктів та спалив купу ворожої техніки, ліквідував чимало живої сили. Щодо криптовалютної біржі, то вона нехай почекає, поки ми звільнимо всю нашу державу, — насамкінець зауважив старший солдат Ростислав Гураль.
Фото автора та з архіву «Роста»
