Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
570 років тому, 19 жовтня 1453 року, капітуляцією міста Бордо завершилась знаменита Столітня війна між Англією та Францією. Під час і за підсумками тієї останньої великої війни європейського Середньовіччя завершилось формування Французького королівства як централізованої регулярної держави та відбулися незворотні зрушення у творенні французької нації.
Події напередодні та під час здачі англійцями Бордо наочно засвідчили, що за час збройного конфлікту між Англією та Францією, який тривав понад століття, французькі суспільство та держава зазнали колосальної трансформації. Внаслідок цих змін протистояння з Англією зі звичного середньовічній Європі, нехай і масштабного, феодального конфлікту знаті перетворилось на національно-визвольну війну французького народу.
Поразка в битві при Кастільйоні 17 липня 1453 року стала для англійців справжньою катастрофою — вони втратили мало не все своє військо. Про організацію ефективної оборони переважаючим французьким військам на чолі із самим королем Франції Карлом VII Звитяжним не могло бути й мови. Замки на шляху французького королівського війська до головного міста Аквітанії Бордо капітулювали один за одним. Кадіяк, Ріонс, Бланкефор упали до ніг французів без жодного помітного спротиву.
Прикметними в цей час стали остаточні зміни у ставленні французів до умов капітуляції та полонених. Раніше, відносно нещодавно, ворог за несприятливих умов міг викупити собі право безперешкодного виходу з обложеної фортеці, а одні й ті самі найманці могли по черзі побувати на службі як англійців, так і французів. Тепер же, коли англійці у Кадіяку запропонували Карлу VII 10 тисяч екю за змогу безперешкодно піти, король Франції зверхньо відповів, що грошей йому не бракує. А капітана міста, який був гасконцем, одразу стратили за звинуваченням у зраді.
Капітуляція гарнізону Кадіяка стала одним із багатьох попередніх дзвіночків про те, що ставлення до війни з боку французів остаточно змінилось — англійців давно вже вважають іноземними загарбниками, а їхніх місцевих союзників зрадниками й колаборантами. Це визначило долю міста Бордо та військ, які сховалися за його фортечними мурами. Облога міста була жорсткою, а вимоги Карла VII щодо капітуляції не передбачали компромісів — король прийшов під стіни міста не домовлятися, а диктувати волю за правом суверена й переможця. З суші місто блокувала сухопутна королівська армія, з моря блокаду забезпечував флот, який базувався у гирлі Гаронни.
Першими бідами обложених у Бордо стали голод і чума, невдовзі їх доповнили потужні як на той час артилерійські бомбардування з боку французької армії. Хоча від нестачі продовольства та хвороб страждали також і французи, на відміну від заблокованих у місті англійців та гасконців французьке королівське військо все ж мало змогу поповнювати запаси. Це дозволяло тримати облогу та обстрілювати Бордо стільки, скільки це буде потрібно для остаточної безумовної капітуляції.
Розуміючи приреченість міста, англійці почали схилятися до капітуляції. Найстрашнішим, що на них могло чекати, був полон, з якого можна було зрештою так чи інакше визволитись. Доля гасконців була менш втішною — за зраду на них могла чекати страта. Вагання бордосців перед тим, як відправити на переговори до короля делегацію, були тривалими, однак зрештою представники дворян, духовенства та городян погодилися здати місто всього з двома умовами — збереження життя і збереження майна. Карл VII відповів, що зробить з містом усе, що забажає і вважатиме за потрібне, без жодних умов.
Зрештою, підкошені нестачею продовольства та бомбардуваннями обложені погодилось на безумовну капітуляцію. Король Франції позбавив Бордо всіх привілеїв і наклав контрибуцію в 100 тисяч екю. Англійці мали негайно покинути Францію. 19 жовтня 1453 року вони сіли на кораблі й відпливли на рідний острів. Карл VII навіть виявив до них милість, щедро виділивши кожному екю на харчі. Разом з англійцями покинути Бордо могли й усі охочі, однак це означало добровільне вигнання без можливості коли-небудь повернутися на батьківщину. Примусово французький король відправив у вигнання лише 20 знатних гасконців, яких вважав більш винними за інших.
Капітуляція Бордо, згідно з усталеною в історіографії думкою, завершила Столітню війну — тривалий 116-річний збройний конфлікт між Англійським та Французьким королівствами. Після втрати столиці Аквітанії ціною надзвичайних зусиль Англія ще понад століття, до 1558 року, утримувала контроль над портовим містом Кале на півночі Франції, однак це вже жодним чином не могло посутньо вплинути на розстановку сил на континенті.
При цьому жодного формального юридичного оформлення замирення не було — англійці не бажали визнавати поразку і втрату володінь на континенті, французи ж не погодилися б ні на що інше, окрім повної відмови Англійського короля від претензій на землі на території Франції. Незавершена мирним договором війна ще мала певне відлуння у майбутньому, однак уже ніколи англійці не могли загрожувати консолідованій централізованій регулярній державі французької нації аж так критично, як це було під час Столітньої війни.
Не буде значним перебільшення сказати, що саме Столітня війна вигартувала Францію, перетворивши розрізнені багатоманітні феодальні володіння на централізовану державу й розпочавши процес уніфікації розмаїтих ідентичностей місцевого населення, яке стало зрештою французькою нацією.
