За перші 100 годин операції було завдано майже 2 тис. ударів по оперативних цілях Ірану. Майже всі авторитетні воєнні аналітики…
До початку широкомасштабного вторгнення Юлія Вітковська була резервістом батальйону територіальної оборони «Сумщина» й із 2018 року постійно вдосконалювала свої навички під час зборів і навчань з тактичної медицини, інженерної та вогневої підготовки тощо. За освітою Юлія медик, тож тактична медицина у війську припала їй до вподоби.
«Коли ти можеш рятувати людське життя, то, звісно, твоє місце тут»
До війни жінка працювала в міській клінічній лікарні на посадах медичної сестри та реабілітолога.
Початок великої війни відчувала ще наприкінці 2021 року. Беручи до уваги те, що її рідне місто Суми розташоване поблизу російського кордону, намагалася вплинути на своїх рідних, аби ті своєчасно виїхали, проте вони до цього поставилися досить скептично й залишилися поряд з нею.
— Коли розпочалася широкомасштабна війна, я одразу пішла до територіального центру комплектування, хоча мала III групу інвалідності. Мій син збирав всю можливу інформацію про хід бойових дій, сестра з чоловіком та мамою займалися волонтерством.
Мій бойовий шлях розпочався зі стрілецького батальйону окремої механізованої бригади, з травня по жовтень 2022 року я виконувала завдання поблизу Бахмута, а на початку 2023 року під Вугледаром. Уже на війні я зрозуміла, що коли працюєш на результат і цей результат видно, а завдяки твоїй роботі ти можеш рятувати людське життя та здоров’я, то, звісно, твоє місце тут, — розповідає Юлія.
Навчатися ніколи не пізно
Під Бахмутом медикиня перебувала на посаді фельдшера й виконувала обов’язки командира медичного підрозділу. Там вона безпосередньо займалася евакуацією поранених та доставкою їх до найближчого стабілізаційного пункту.
— Я порівнюю те, що я бачу зараз, і усвідомлюю, що немає вже того міста, яке я бачила під час першої ротації. Тоді, у липні 2022-го, ми ще бачили трохи місцевих мешканців, працювали деякі магазини, було світло й вода. Тож місто жило, — ділиться враженнями медикиня від Бахмута.
Вона впевнена, що навчатися ніколи не пізно й це робити треба постійно, адже дуже багато речей забувається.
— У мене був випадок, коли до мене потрапив важкий поранений із черепно-мозковою травмою, осколковим пораненням і він перебував у стані шоку, але був притомним. Допоки ми його везли до лікарні, я тримала його за руку й постійно з ним розмовляла. Нам вдалося вчасно передати його лікарям, — каже жінка.
«Треба прагнути бути лідером серед своїх побратимів»
Юлія Вітковська завжди прагне бути лідером серед своїх побратимів. Перед війною вона вступила до магістратури за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування». Тож постійно, навіть в умовах війни, навчається та прагне передавати ці знання іншим армійцям.
— Війну не можна порівняти ні з чим, вона має дуже гіркий присмак від того, що ти бачиш, що на твоїх очах гинуть хлопці, яких ти знаєш. Інколи, як лягаєш спати, то перед обличчям калейдоскоп облич людей, яких вже немає, — з сумом говорить Юлія.
Після повернення в пункт постійної дислокації Юлія Вітковська й надалі вивчає військову справу та намагатиметься бути корисною, адже вважає, що її місце у війську.
Фото з особистого архіву Юлії Вітковської та Олександра Варухи
