І ці удари вже мають більший вплив на суспільні настрої всередині росії, аніж їхні шалені втрати на фронті. Китайські товари…
Для мене як людини, яка народилася та тривалий час свого життя провела на теренах колишнього більшовицького утворення під назвою срср, професійне свято військових 23 лютого завжди вважалося чимось героїчним, святим і непорушним. Знадобилося довгих 23 роки після оголошення незалежності України, двох революцій, окупації Криму і військової агресії «братньої» країни, щоб позбутися ідеологічного міфу, створеного ще на початку ХХ століття. 14 жовтня 2014 року українці вперше вшанували своїх захисників новим державним святом — Днем захисника України. Початок російсько-української війни, бойові дії на сході країни стали останньої краплею, яка змусила керівництво країни відправити на сміття історії «день радянської армії і вмф».
«Україна більше ніколи не відзначатиме це свято за військово-історичним календарем сусідньої країни. Ми будемо шанувати захисників своєї Батьківщини, а не чужої!» — заявив тодішній президент України Петро Порошенко. Традиційно день Покрови Пресвятої Богородиці був для українського козацтва символом Божого захисту. Коли вони бажали обрати нових членів старшини, то збиралися саме цього дня. Не випадково, що 14 жовтня 1942 року під час боротьби з фашистсько-більшовицьким режимом народилася Українська повстанська армія (УПА). Загони повстанців пройшли героїчний шлях визвольної боротьби і чинили гідний опір комуністичному режиму аж до початку 60-х років минулого століття.
Але головне, що відрізняє свято українців від ординського нагадування про військову могутність, — це ідеологічний зміст і протилежність призначенню людей у погонах. Якщо представники «другої армії світу» вважають себе захисниками, воюючи виключно на територіях чужих країн, то для українців останні десять років стали іспитом стійкості й мужності в боротьбі з російськими загарбниками.
Важко уявити, щоб після розвалу срср хтось припустився думки, що росія колись нападе на Україну. Але вже тоді керівництво кремля розглядало Україну виключно у сфері своїх геополітичних інтересів. До речі, за весь час існування так званої ерефії, починаючи з 1991 року, вона здійснила військові агресії проти народів, які входили свого часу до складу радянського союзу. Це геноцид населення Ічкерії в 90-х і на початку 2000 років, окупація Придністров’я, Грузії, війна в Сирії. Коли українці вперше у 2004 році спробували вийти з-під впливу московії, це викликало крайню невдоволеність путіна. Але тимчасове повернення України під управління корумпованої влади януковича ненадовго відтермінувало драматичну розв’язку. Події Революції Гідності у лютому 2014 року остаточно зірвали покрив з намірів московитів. Вони почали реалізовувати свій підступний план силового захоплення України.
Як «слов’янське братство» перетворилося на російську підступність
Про історію трансформації цих відносин найбільш наочно розповів колишній командир батальйону 79-ї ОДШБр, Герой України, кавалер орденів Богдана Хмельницького III і II ступенів, підполковник Ростислав Козій. Вперше він познайомився з російськими військовими під час спільних навчань під гучною назвою «слов’янська співдружність» навесні 2012 року.
— І хоча тоді відносини між нашими країнами вважалися дружніми, вже тоді росіяни поводилися відокремлено і підозріло. Не йшли на контакт, відмовлялися спілкуватися і обговорювати не тільки військові, а навіть загальнолюдські побутові теми. Казали, що за ними нібито стежать представники фсб і їм заборонено розповідати про будь-що. У той час російська армія вважалася досвідченою, хоча цей досвід і був набутий у загарбницьких і каральних війнах з переважно слабкішими в технічному оснащенні напіввійськовими з’єднаннями Ічкерії та нечисленними формуваннями грузинської армії. Але ніяких тривожних думок з цього приводу у нас не виникало, — пригадує офіцер.
Друга зустріч із колишніми «колегами» відбулася вже за інших обставин. І це була не зустріч товаришив по зброї, а протистояння українського захисника з російським окупантом. У червні 2014 року взвод старшого лейтенанта Козія взяв участь у звільненні міста Лиман. Під час бою з російськими найманцями підрозділ Ростислава потрапив у засідку. Офіцер перебував на броні головного БТР і дістав кульове поранення в руку, але продовжував керувати особовим складом, поки його не евакуювали. Тоді підрозділу завдяки вмілим діям командира вдалося виконати визначене завдання і завдати ворогу суттєвих втрат.
Нове свято для окупантів — День капітуляції російської орди
Третя зустріч, яка триває і нині, сталася під час широкомасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. Ворог обрушив на позиції комбата Козія навколо населеного пункту Щастя вал вогню. Майже три доби батальйон стримував шалену навалу переважаючих сил загарбників. За цей час комбат не тільки перебував в обороні, а й здійснив спробу контратакувати ворога. Він зібрав зведену групу і на трьох БТРах спробував вибити ординців із захопленого ними селища Лопаскине. Атака була настільки неочікуваною для росіян, що застала їх зненацька. Вже на перших хвилинах бою десантники влучним пострілом з британського протитанкового засобу NLAW спалили разом з екіпажем ординський танк. Постійно маневруючи і поливаючи московитів вогнем з великокаліберних кулеметів, намагалися вибити їх із селища. Але невдовзі ворог оговтався і почав атакувати великими силами з флангів. Комбат зрозумів підступний намір противника оточити його підрозділ і своєчасно дав команду на відхід. Групі вдалося без втрат повернутися до своїх позицій. Було всього 5 «трьохсотих», один з яких — сам комбат.
Сьогодні офіцер знов в строю і продовжує свою ратну роботу. 1 жовтня він, як і тисячі українських захисників, зустрічатиме професійне свято на передової:
— Хочу привітати зі святом захисників всіх своїх побратимів і віддати шану загиблим героям. Ми знаємо, за що воюємо. Треба звільнити землю від російських загарбників і повернути мир в Україну. А окупантам пропоную назавжди змінити назву їхнього професійного свята на День капітуляції російської орди.
Фото з відкритих джерел
