Дуже важливим є рух до ухвалення «пекельного» пакета енергетичних санкцій проти агресора. Таку думку в коментарі для АрміяInform висловив військовий експерт полковник…
Селище Гусарівка знаходиться за кілька кілометрів від Балаклії, що на Харківщині. До широкомасштабного вторгнення росіян тут функціонувало велике сільське господарство, яке забезпечувало робочими місцями жителів села та районного центру. Підприємство було одним з головних постачальників зеленої гречки за кордон, свинини і щоденних 13 тонн молока — для м’ясо- та молокопереробних заводів регіону.
… російські окупанти у складі двох батальйонно-тактичних груп за підтримки спецпідрозділів зайшли до Гусарівки торік на початку березня. Тут вони пробули три тижні, але й цього часу вистачило, аби наробити біди — місцеві жителі пережили тортури, вбивства, а ні в чому невинні тварини — страшний голод, спрагу та канібалізм…
Кореспондентка АрміяInform побувала в Гусарівці, аби на власні очі побачити чергові звірства «руського міра»…
Ми заїжджаємо до напівзруйнованого селища.
У центрі населеного пункту розташовується офіс сільськогосподарського товариства — вже з відновленим після масованих обстрілів дахом. Біля нього ми і домовилися про зустріч з очільником підприємства Юрієм Вовченком, який гостинно запрошує нас на територію однієї з ферм. Дорогою підприємець розповідає про окупацію рідного села.
— Вони зайшли в село в «романтичному» настрої — ми ваші визволителі, прийшли рятувати вас від «бандерівців». І дуже дивувалися, коли ми ховали від них дітей і дівчат, адже сподівалися, що на них тут чекають… А не дочекавшись від нас хлібу-солі, почали грабувати магазини. Особливо їх цікавив алкоголь — пиячили вони багато… А ще постійно питали, як називається наше «місто» — в їхньому вузькому розумінні вуличне освітлення, асфальтовані дороги та каналізація в приватних будинках можуть бути лише в обласних та районних центрах.
Підприємець пригадує, що у більшості загарбників були кнопкові мобільні телефони, а командири малої ланки користувалися картами 1978 року випуску… І далеко не всі розуміли, де вони знаходяться.
…Зайшовши до населеного пункту, окупанти розмістили всю бойову техніку на території трьох ферм і нафтобази підприємства. Відразу встановили свої правила, зокрема, заборонили розвозити молоко по інших населених пунктах. Але і цю ситуацію Вовченко зміг використати на користь української армії. Він домовився з росіянами роздавати продукти жителям навколишніх селищ та Балаклеї. А інформацію про окупантів зміг передати українським військовослужбовцям-холодноярцям, які боронили рубежі неподалік.
— Хлопці вірно зрозуміли натяк. Уже незабаром вони під виглядом цивільних, які прийшли по молоко, заходили на ферми та здійснювали розвідку. Саме ця інформація відіграла велику роль під час звільнення Гусарівки, — усміхається чоловік.
Через кілька днів окупанти пішли в наступ в напрямку Великої Комишувахи, що розташовується на північ від Гусарівки, але просунутися їм не вдалося — українські підрозділи вчергове показали, чия це земля і хто тут господар.
— Повернулися російські бойовики вже іншими. Їхній «романтизм» злетів, як голови з плечей деяких з них! Вони рвали і метали, готові були відкрити вогонь в першого-ліпшого, вбивати, ґвалтувати. Все говорило про те, що вони налякані — коли до селища почали прибувати інші ворожі підрозділи, через відсутність комунікації вони неодноразово відкривали вогонь по своїх же, — ділиться пан Юрій.
Але найстрашнішим для селян стало те, що загарбники вигнали з ферм, де утримувалася худоба, всіх співробітників… Крики негодованих та недоєних корів було чутно за декілька кілометрів…
— Від цих звуків волосся ставало дибки, ми всі просто сходили з розуму! — згадує чоловік.
Через тиждень окупанти все ж таки дозволили шістьом українським чоловікам зайти в корівники, аби ті погодували та напоїли худобу.
— То були наші місцеві — віком до 40 років. Щойно хлопці покинули ферму, почався масований обстріл скупчення ворожої техніки з боку українських військ. Тоді багато російських терористів загинуло… А тих чоловіків орки заарештували, звинувативши в корегуванні української артилерії — більше ми про них нічого не знали. Вже після деокупації одне тіло знайшли в підвалі — його задушили. Ще тіла двох знайшли спаленими. Про решту поки нічого не відомо, але зрозуміло, що їх в живих теж немає, — зітхає Вовченко.
Через місце розташування Гусарівка стоїть на роздоріжжі між Первомайським, Лозовою та Барвінковим, населений пункт мав для окупантів стратегічне значення. Тому за селище вони «вчепилися» міцно: українські військові три тижні вибивали звідти загарбників. Щойно ворог втік з населеного пункту під натиском українських підрозділів, люди повернулися на ферму…
— Те, що ми побачили, в страшному сні не насниться! Навколо лежали вбиті тварини. Було багато поранених — найтяжчих ми вимушені були добити, аби ті не мучилися. У багатьох з корів були обгризені хвости — через голод тварини просто почали їсти одна одну. В самих корівниках нелюди накидали протипіхотних мін під ноги худобі та закрили — аби люди не могли туди заходити. Тварини лякалися будь-якого звуку, наступали на вибухові пристрої та підривалися, калічилися…
Майже пів року Гусарівка знаходилася на лінії вогню. Люди й тварини продовжували гинути через постійні обстріли…
Щойно восени 2022 року українські Сили оборони та безпеки відігнали ворога з більшої частини Харківщини, фермери змогли підрахувати збитки: з 2,7 тис. корів вижило трохи більше ніж 200, з 500 поросят — лише 11. З 5,8 тис. га полів — 3,7 тис. га й досі залишаються замінованими, а отже засадженню не підлягають. Внаслідок російської агресії згоріло 1,7 тонни сіна і 4 тис. тонн соломи. Насіння сільгоспкультур під посів було зіпсоване шкідниками та погодними умовами. Ферма, нафтобаза, сільгосптехніка були зруйновані та потрощені вщент…
Господар підприємства запрошує нас прогулятися однією з ферм. Але попереджає: рухатися можна лише визначеними маршрутами — територія й досі повністю не розмінована. Картина нагадує апокаліпсис — місцями стоїть знищена російська техніка, в траві лежать залишки від «Градів» та «Смерчів». Кілька в минулому комфортабельних корівників з теплою підлогою та пластиковими вікнами розбиті вщент.
Фермери не покладають рук, аби якомога швидше відновити господарство, адже чисельність худоби почала зростати — мешканці Гусарівки, які вирішили покинути через війну рідні домівки, віддають їм корів, коней, свиней.
Пан Юрій розповідає, що зараз вони намагаються трохи поміняти сферу діяльності — в колишніх телятниках тепер мешкають 5 тис. курей 15 порід: м’ясних та м’ясо-яєчних. Завели фермери і першу партію гусей.
Щоденних 400 літрів молока переробляють на кілька видів сирів, відкрили невеликий цех з виробництва морозива.
— Найстрашніше в житті ми пережили. Тепер треба підіймати те, що залишилося — немає часу плакати, треба годувати країну, — розмірковує Юрій Вовченко. А на прощання пригощає нас ароматною бринзою та смачним морозивом власного виробництва…
Фото автора
