Його військовий шлях практично збігся з періодом найбільшої трансформації українського війська. Від командира взводу — до командира бригади. Від війни, де значну частину поля…
У 2021 році Андрій разом із дружиною почав власний бізнес. Вони відкрили салон краси в рідному місті Бориспіль на Київщині.
— Наступний 2022 рік мав стати для нас роком розвитку власної справи, та все змінилося 24 лютого, — згадує він. — Вже зранку того дня я зрозумів, що бізнес стає на паузу. Я взяв свою мисливську рушницю і прийшов до будівлі Бориспільської міської ради. Ми організували загін добровольців і під керівництвом міського голови стали на захист своєї землі. Згодом нам видали автоматичну зброю, дещо з екіпірування, багато чого знайшли самі, багато чого надали волонтери. З часом наш загін переріс у добровольче формування територіальної громади.
Коли росіян з Київської області вигнали, Андрій та багато його друзів пішли у Збройні Сили України. Він став артилеристом 2-го механізованого батальйону 67-ї бригади ЗС України Добровольчий український корпус. Нині Андрій — навідник гармати. Його позивний «Солдат».
— Моя гармата дуже точна. Стріляє снарядами калібру 105 міліметрів на відстань до 11 кілометрів. На відміну від росіян, ми не «накриваємо» площі, а працюємо точно по цілі. Для ураження зазвичай використовуємо два постріли, іноді три, — розповідає він. — Треба багато всього враховувати, аби навести гармату на ціль. Насамперед її необхідно правильно виставити і зорієнтувати. Далі я отримую від командира дані для прицілювання і виставляю приціл. Треба все робити швидко. Піхотинці на полі бою чекають нашого вогню. Від нашої спритності багато всього залежить. Чим скоріше ми знищимо вогневу точку, міномет, бліндаж чи техніку ворога, тим менше лиха вони нароблять. Від отримання інформації про ціль до пострілу в нас минає близько хвилини. Приблизно 30 секунд снаряд летить до цілі. Для нас ці секунди тягнуться дуже довго. Впевнений, для піхотинців, також. Бій не пробачає зволікань.
Розрахунок гармати вже випустив тисячі снарядів по окупантах.
— Це важко порахувати, — каже Андрій. — Ми точно знали, коли зробили тисячу пострілів, потім — дві тисячі. Зараз це число набагато більше. Ми воювали під Бахмутом і на Лиманському напрямку. Знищували снайперів точним влучанням. «Клали» снаряди точно в бліндажі і будівлі з окупантами.
Тим часом у Борисполі дружина Андрія «тримає» економічний фронт. Салон краси працює і робить українців красивішими.
— Нині ним займається дружина. А я дбаю про те, аби ми могли жити і працювати на своїй землі, — каже Андрій. — Це вже добре, що ворог не стоїть у лічених кілометрах від моєї рідної домівки на Київщині, і ще погано, що він досі на українській землі Донеччини, Луганщини, Запоріжжя, Херсонщини і Криму. Я тут, щоб виправити це.
Фото автора
