Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Олександр на псевдо «Кобзар» 24 лютого був серед тих добровольців, які вирішили зі зброєю в руках захищати свою країну. Спочатку чоловік потрапив до однієї з одеських бригад ТрО, а нині він — заступник командира роти вогневої підтримки Херсонської бригади тероборони.
До широкомасштабного вторгнення чоловік займався підприємницькою діяльністю — виробляв рослинну олію. Мав безліч планів щодо розвитку бізнесу, але не всім їм судилося здійснитися.
— З першим вибухом 24 лютого минулого року все змінилося. Мені пропонували виїхати за кордон, але я відмовився. Чому? Якщо всі будуть переживати за долю України з-за кордону, то хто ж воюватиме за майбутнє наших дітей? — пояснює своє рішення долучитися до лав ЗСУ Олександр.
Варто зауважити, що досвід військової служби в «Кобзаря» був, хоча й невеликий. Його він здобув, коли свого часу проходив строкову службу в підрозділі спецпризначення.
— Після демобілізації я вступив до вишу і здобув, як і мріяв, юридичну освіту — став магістром права. Потім була підприємницька діяльність. Хоча до війська жодного стосунку не мав, але з побратимами ми часто зустрічалися, тренувалися, словом, підтримували себе у формі. Тому коли довелося знову одягнути однострій, тіло само згадало що й до чого, — пригадує Олександр.
Військовий з перших днів очолив взвод, адже демобілізувався сержантом. Він став справжнім лідером, який добре усвідомив, що часто-густо успіх виконання бойового завдання залежить від постійного відточення навиків та злагодженої взаємодії особового складу. Тому тренуванням підлеглих приділяв особливу увагу. Згодом Олександра перевели на посаду заступника командира роти вогневої підтримки, він отримав своє перше офіцерське звання.
— Нова посада — нова відповідальність. Але, як і раніше, головним для мене залишається якомога краще підготувати особовий склад. Адже одна річ просто сидіти під обстрілом і молитись, щоб ти вцілів. І зовсім інша — знати, як діяти в такій ситуації. Це дозволить не лише виконати бойове завдання, а й, що важливіше, уникнути втрат, — пояснює офіцер.
До слова, ще одним неоціненним досвідом для Олександра стали навчання за кордоном. Військовий говорить, що протягом декількох місяців українські захисники не лише засвоювали теоретичний досвід та відточували нові знання на практиці, а й отримали неймовірну підтримку від іноземних колег.
— Для нас то було важливо. Адже світ має знати, що ми воюємо проти держави-терориста, для якої немає нічого святого, яка нехтує всіма нормами та принципами міжнародного права. І ми робимо все, щоб протистояти їй. Хто як може: хтось зі зброєю в руках, хтось волонтерством, а хтось просто виконуючи свою щоденну роботу, незважаючи на обстріли, — каже військовий.
Окрім бойових завдань, підрозділ Олександра долучався й до рятування потерпілих під час трагедії на Каховській ГЕС. Військові працювали майже цілодобово, нерідко під обстрілами з боку окупантів, які досить близько підходили на своїх катерах.
— Я надзвичайно пишаюся людьми, які стоять зі мною пліч-о-пліч. Вони не раз показали, що готові стояти до кінця. Окрім випадків під час рятувальної операції, було чимало й інших. Наприклад, якось по нашій позиції працював ворожий танк. Будівлю, де ми перебували, систематично розбивали, але ніхто не покинув свій пост, не зробив ані кроку назад. Відтак нам вдалося втримати ворога й не дозволити йому прорвати нашу оборону, — з гордістю говорить «Кобзар».
Нині підрозділ Олександра продовжує боронити Херсонщину, яку щодня тероризують окупанти.
— Ворог регулярно намагається підійти до наших позицій. Просто пачками лізуть, ми їх пачками і кладемо, а вони все одно пруть. Зазвичай використовують для цього човни з диверсійно-розвідувальними групами. Але щойно вони з’являються в зоні нашого ураження — ми їх знищуємо. У цьому заслуга і наших операторів БПЛА, бо ми бачимо і контролюємо всі ті їхні недолугі спроби. Тому в окупантів нема жодного шансу потрапити на наш берег, — запевняє офіцер.
Фото Дмитра Завтонова
