Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Старший солдат Андрій Кольб є етнічним німцем. Майже всі родичі по батьківській лінії нині проживають у ФРН. Він періодично виїжджає до них на гостини, але ніколи не хотів там лишитися назавжди. Адже Україну вважає своєю Батьківщиною, за яку воює ще з 2015 року. Звільняючи Харківщину, він дістав важке поранення, що періодично дає про себе знати.
Старший солдат Андрій Кольб
— Я виріс та нині живу в невеличкому селищі, розташованому в Зміївському районі Харківської області, — каже армієць. — Закінчив центр професійної освіти як верстатник широкого профілю. Працював на різних підприємствах, але чимало часу присвячував власному господарству. Мені допомагає дружина Ольга та діти. Жили щасливо і далі б раділи життю, якби не клята війна…
Варто сказати, що Андрій завжди вважав себе патріотом і ніколи не ховався від районного ТЦК та СП.
— У 2015-му під час п’ятої хвилі мобілізації потрапив до окремої танкової бригади імені Костянтина Пестушка. Служив там у підрозділі реактивної артилерії. Три ротації провів у районі АТО. Завдання виконували на Луганщині та Донеччині. Після завершення служби мені пропонували сержантську посаду, але я повернувся додому, пообіцявши знову повернутися до лав ЗСУ в разі необхідності, — пригадав він.
На Харківщині вперше опинився під металевим «дощем»
Після 24 лютого 2022-го Андрій не став чекати на виклик зі свого РТЦК та СП, а сам прийшов туди. Артилеристи на той момент не були потрібні. Тому його призначили на посаду вогнеметника в окремій механізованій бригаді імені Івана Сірка.
— Після короткого курсу підготовки ми висунулися на північно-східні околиці Харкова. Завдання було просте та полягало в тому, щоб не пустити рашистів далі, а також завдати їм максимальних втрат. На початку березня я пережив свій перший ворожий артобстріл. Цікаво, що у 2015-му та 2016 році аналогічне я влаштовував окупантам, а тут — сам опинився під металевим «дощем». Міни та снаряди рвалися навколо, і таке відбувалося цілодобово. Але ми вистояли та ще й погнали ворогів геть від обласного центру, — повідомив воїн ЗСУ.
25 березня 2022-го старший солдат Кольб у складі підрозділу висунувся до селища Мала Рогань.
— Ми здогадалися, що братимемо участь у звільненні населеного пункту. Пам’ятаю, що серед нас було чимало мобілізованих. Всі різного віку та зі своїми поглядами на життя. Проте ми були готові рвати росіян на шматки. І нашим командирам не треба було розказувати про необхідність взяття Малої Рогані, — зауважив він.
Успішні постріли по ворогах із вогнемета «Джміль»
Під час того бою Андрій лише двічі робив постріли по ворогах зі свого вогнемета «Джміль», але доволі результативно.
— У кульмінаційний момент бою влучив у ворожий танк, що дарма намагався нас зупинити. Вдруге ми у складі групи обходили селище, де в лісосмузі на нас чекала засідка. Свою зброю направив у центр скупчення ворогів, і… наші озброєні опоненти замовкли. Того ж дня працював як звичайний автоматник. Робота українського піхотинця — не менш почесна, ніж інші військові професії, — каже військовослужбовець.
За увесь час служби після широкомасштабного вторгнення росії в Україну воїн ЗСУ брав участь у визволенні чотирьох українських селищ, відбив у ворога десятки полів і лісів.
— Іноді під час чергування на якомусь опорнику замислювався над тим, що кожним кроком, зробленим під час бою вперед, уже можна пишатися та розказувати про це онукам. Я не якийсь там супервоїн, але на війні робив все те, що мав робити кожен патріот чи патріотка України, — зазначив Андрій Кольб.
Бойове поранення та три важкі операції
Наприкінці травня 2022-го підрозділ Андрія утримував селище Перемога, узяте напередодні. росіяни прагнули повернути населений пункт. Тому кинули проти українців купу артилерії різних калібрів та живої сили. Але українці розташовувалися на більш вигідних висотах, а будівлі виступали кращим укриттям.
— Стояли міцно на своїй землі. Поранених серед нас було чимало і деяким надав першу медичну допомогу. Та одного разу й мені вона знадобилася. Так, під час чергового артобстрілу 4-сантиметровий уламок влучив трохи вище правого вуха та пробив череп. Три важкі операції довелося пережити в Харкові та Києві. Кілька місяців лікувався та проходив курс реабілітації. На щастя, небезпечний метал вдалося дістати. Проте одним вухом відтоді не чую, а головний біль — це ворог, що завжди поруч, — розповів воїн.
Згідно з останнім рішенням ВЛК Андрію заборонили служити в бойовій частині. Тож йому довелося перевестися до підрозділу охорони одного з районних ТЦК та СП, розташованих на Харківщині.
— Мені й досі сняться війна та позиції на Сватівському напрямку. Часто хочеться повернутися туди. З побратимами у механізованій та танковій бригадах і досі не втрачаю зв’язків. На жаль, кілька друзів втратив у боях за звільнення України. Проте й на новому місці постараюся принести користь українському народові. Тому служитиму далі, поки є сили, — насамкінець зауважив старший солдат Андрій Кольб.
За успіхи на полі бою харків’янина заохочено медаллю «Захиснику Вітчизни» та відзнаками оборонного відомства.
Фото автора та з архіву Андрія Кольба
