Пошкодження можуть ускладнити переробку, зберігання й відвантаження нафти. У ніч на 11 листопада Сили оборони України завдали удару по одному…
З лікарем медичного пункту однієї з окремих бригад морської піхоти ВМС ЗСУ лейтенантом медичної служби Іваном ми познайомилися на Донеччині. Хлопець закінчив у 2020 році Національний медичний університет імені О.О. Богомольця та того ж року вступив на магістратуру до Національного інституту серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова, де навчався на кафедрі хірургії серця та магістральних судин.
З початком широкомасштабного вторгнення рф в Україну він вирішив, що має рятувати життя тих, хто захищає Україну, та долучився до медичного добровольчого батальйону «Госпітальєри», у складі якого брав участь у медичній евакуації та працював у медичних закладах Краматорська, Дружківки та Добропілля.
— Спочатку ми забирали поранених у Бахмуті з поля бою та спеціалізованим медичним автобусом везли їх на Дніпро до лікарні Мечникова, проводячи по дорозі необхідні заходи. Згодом я надавав допомогу пораненим вже як хірург у стаціонарних закладах. За місяць роботи у прифронтовому стаціонарі кількість оперативних втручань сягала річного обсягу роботи у звичайній цивільній лікарні, — розповідає хлопець. — Найважчим був випадок у серпні минулого року, коли ми евакуювали з населеного пункту Піски хлопця з відірваними частинами нижньої та верхньої кінцівок. Він був у дуже важкому стані, тож мені довелося ухвалювати неординарні рішення, щоб врятувати його життя. Тоді вдалося довезти його живим до шпиталю у Селидове та передати військовим медикам. Найскладніше у такій ситуації те, що, окрім тебе, у машині медеваку поруч із пацієнтом немає нікого, тож маєш розраховувати лише на себе.
Під час тих подій хлопець познайомився із багатьма морськими піхотинцями, тож згодом вирішив підписати контракт з однією із бригад морської піхоти, щоб рятувати своїх друзів.
— Зараз я лікар медичного пункту одного з підрозділів морської піхоти. Хлопці та дівчата приходять до мене зі своїми хворобами, а я даю поради щодо лікування, або направляю їх на відповідні обстеження. Також займаюся медичною евакуацією з поля бою та доправляю поранених або на стабілізаційний пункт, або до передової хірургічної бригади, — підкреслює військовий медик. — Мій досвід лікаря-хірурга мені дуже допомагає у цій роботі, хоча специфіка військової медицини дуже відрізняється від цивільної. Особливо це стосується мінно-вибухових травм. Війна вчить тебе максимально швидко адаптуватися до умов й ухвалювати рішення, які рятують життя поранених. Дуже обмежувала мою роботу заборона на переливання крові, бо ніякий замінник крові не дасть того результату, як кров. Нарешті це питання вирішено на законодавчому рівні, отже зараз шукаємо необхідне для цього обладнання.
Військові медики відтепер офіційно мають право переливати кров пораненим під час здійснення медичної евакуації з поля бою. Відповідну постанову № 943 про зміни до Порядку задоволення потреб Сил безпеки та оборони у донорській крові та компонентах крові в умовах воєнного стану Кабмін ухвалив 5 вересня. Відтепер до переліку осіб, яким дозволено проводити гемотрансфузію на фронті, додано медичних працівників або військовослужбовців, що пройшли відповідні навчання.
Окремим елементом розмови став реанімобіль, який військові медики використовують для транспортування важкопоранених.
— У цьому реанімобілі є достатньо обладнання та розхідних матеріалів, щоб транспортувати важких пацієнтів до шпиталів, — пишається військовий медик. — Ми можемо підняти пацієнта на необхідну висоту, забезпечити йому подачу кисню, підключити до нього монітор пацієнта, дозовано вводити під час руху необхідні ліки та забезпечити необхідний мікроклімат. Також ми маємо тут усі витратні матеріали, що можуть знадобитися для проведення маніпуляцій під час перевезення.
Після нашої перемоги хлопець мріє побачити свою рідну домівку, яка наразі знаходиться на тимчасово окупованій території Херсонщини, повернутися до навчання та отримати спеціалізацію кардіохірурга, щоби рухатися далі по обраному шляху. Попри війну та високу завантаженість, Іван продовжує займатися самоосвітою й постійно бере участь у різноманітних курсах, щоб покращувати свої теоретичні знання.
Фото автора
