У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
Переможний Слобожанський наступ Сил оборони України у вересні — жовтні 2022 року розгортався за кількома напрямками. Під час нього вдалось визволити як міста, назви яких прозвучали на увесь світ і стали відомі всім українцям — Балаклію, Шевченкове, Ізюм, Куп’янськ та інші, так і сотні сіл, назви яких лишились невідомими. Зокрема, на тлі звитяжного наступу на східному та північно-східному напрямку менш помітним ширшому загалу став блискавичний удар українських захисників на північ від Харкова, який дозволив відкинути російських окупантів за лінію державного кордону.
Під час наступу Сил оборони України на цьому напрямку вдалось не лише деокупувати такі населені пункти, як Козача Лопань, Липці, Вовчанськ та десятки інших, але також надійно убезпечити Харків від ударів ворожої артилерії, від яких місто потерпало від початку широкомасштабного вторгнення. Про значення наступу на північ від Харкова кореспонденту АрміяInform розповів представник Центру досліджень воєнної історії ЗСУ старший лейтенант Андрій Коваль під час круглого столу «Річниця легендарної операції зі звільнення Харківщини від російських окупантів: як це було?», який відбувся у Military Media Center.
читайте також:
— Якою була ситуація на північ від Харкова станом на початок вересня 2022 року напередодні початку Слобожанської наступальної операції Сил оборони України?
— На той час зберігалася присутність ворога у безпосередній близькості до обласного центру. Ворог перебував на такій відстані до Харкова, яка дозволяла йому вести по місту вогонь з артилерії й РСЗВ. Місто періодично обстрілювалось росіянами, від чого гинули цивільні люди, руйнувалися забудови. Тому завдання відкинути російських окупантів на відстань, яка б зробили такі обстріли неможливими, було під час Слобожанської наступальної операції одним із ключових.
— Однак наступ у напрямку на північ від Харкова почався не від самого початку Слобожанської наступальної операції, а через кілька днів. Коли і як це сталось?
— Раптовий, рішучий і стрімкий наступ наших військ на Харківщині почався 6 вересня. Спочатку він розвивався за двома напрямками — на Балаклію та від Чугуєва на Шевченкове. У його межах уже до 10 вересня українські військові визволили Балаклію і Шевченкове, наступного дня — Ізюм і Куп’янськ, невдовзі вийшли на бар’єрний рубіж річки Оскіл. Хаотичний відступ, а подекуди і панічна втеча російських окупантів на цих напрямках наступу дозволили підрозділам Сил оборони України не лише стрімко звільнити значну за площею територію, але й закріпитись та убезпечити себе від можливого контрудару ворога.
Успіх на перших напрямках наступальної операції дозволив 11 вересня розпочати наступ на позиції російських окупантів на північ від Харкова. Тут у ворога було достатньо сильне, серйозне угруповання, яке загрожувало місту. Противник ще сподівався захопити Харків і в майбутньому анексувати цю територію, цей обласний центр. Однак командування його сил у цьому регіоні було розгублене, перебуваючи під враженням від стрімкого наступу підрозділів ЗС України на інших напрямках, під враженням від блискавичної втрати Балаклії, Ізюма, Куп’янська. Фактично ці російські підрозділи швидко втратили боєздатність.
Тому, коли почався наступ наших військ на північ від Харкова, то тут ми теж побачили таку само стрімку втечу ворога, який навіть не робив спроб серйозно оборонятися. Завдяки цьому буквально впродовж трьох діб, з 11 по 13 вересня, війська російських окупантів вдалося вигнати за лінію державного кордону, визволивши Козачу Лопань, Стрілечу, Вовчанськ та інші населені пункти.
— Процитую по пам’яті російських пропагандистів, які нашвидкуруч шукали пояснення своїм поразкам, зазначаючи, що утікати їм довелось тому, що вони не мали тут серйозних сил, а лише «лёгкий заслон из мобилизованных в лнр-днр». Чи справді ворожі сили на Харківщині, зокрема й у напрямку на північ від Харкова, були такими слабкими?
— Ми справді можемо часто зустріти інформацію про те, що російська сторона буцімто тримала на цьому напрямку такі поганенькі війська, якісь підрозділи так званої народної міліції із окупованих раніше територій України, а також так званий СОБР, тобто спецпідрозділи поліції росії тощо. Але насправді це применшує досягнення українських військових. Попри те, що окупанти перекидали зі Слобожанщини війська на південь впродовж липня-серпня 2022 року, на території Харківської області залишались достатньо серйозні боєздатні сили противника. Зокрема, це були підрозділи зі складу 1-ї гвардійської танкової армії, а також 20-ї гвардійської загальновійськової армії. Тобто присутність ворога у регіоні залишалася дуже серйозною.
Під час наступу на Харківщині переважило саме українське військове мистецтво, хоробрість та мужність наших військовослужбовців. Натомість війська противника не бажали і не мали змоги у тому хаосі, який спричинив у їхніх підрозділах наш наступ, вести ефективну оборону. У росіян склалося враження, що у нас дуже величезне угруповання і нескінченні резерви. Коли після ударів підрозділів Сил оборони України у напрямку Балаклії, Шевченкового, Ізюма, Куп’янська почався ще і наступ на північ від Харкова, окупанти припустили, що і тут є велике угруповання ЗС України, тому вирішили за краще втекти.
— Чи розраховували Сили оборони України під час наступу на північ від Харкова на панічний відступ російських окупантів?
— Стрімка втеча росіян на цьому напрямку справді стала певною несподіванкою. Причому насамперед для російського центрального військового командування, яке вважало, що на той момент там все було готове для оборони. Саме на цій ділянці нашим військам вдалося захопити найбільшу кількість неушкодженої техніки та боєприпасів. Це свідчить про те, що тут була достатня кількість сил та засобів — живої сили ворога, військової техніки, зброї, боєприпасів — для забезпечення оборони.
Відповідно, коли розпочався рух наших військ на північ від Харкова в напрямку до Козачої Лопані, до Вовчанська, то були очікування того, що там доведеться проривати оборону, що будуть, відповідно, втрати. Однак війська противника були настільки деморалізовані, настільки не були готові вести оборонні дії і лише думали про те, як звідти дременути, що почали втікати від найперших спроб наступу з боку наших військ. Відповідно, саму Козачу Лопань та Вовчанськ росіяни практично не обороняли.
Подекуди траплялися ситуації, коли росіяни покидали населений пункт ще до того, як наші військовослужбовці до нього підходили. Властиво, це було ефектом приголомшливих успіхів Сил оборони України у Балаклії, Ізюмі та Куп’янську. Це змусило росіян утікати з району на північ від Харкова, не намагаючись вести там оборону.
— І саме це дозволило надійно убезпечити Харків від ворожих артилерійських обстрілів.
— Якщо ми подивимось на карту до початку Слобожанської наступальної операції у вересні 2022 року, то побачимо позиції російських військ за якихось 10 кілометрів від міста. Звідси окупанти мали змогу обстрілювати Харків як ствольною, так і реактивною артилерією, а подекуди навіть і великокаліберними мінометами. Коли ж загарбників витіснили за державний кордон України, така можливість у них зникла.
Тож саме завдяки успішному наступу на північ від Харкова у вересні 2022 року вдалося врятувати місто від небезпеки ворожих артилерійських обстрілів.
