Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
У 2014 році харків’янин Євген Крилатов у свої 21 вже воював біля Щастя у складі окремої механізованої бригади імен Івана Сірка. Під час протистояння з ворогом він був тричі поранений, а нині потребує підтримки та лікування за кордоном.
Наразі його побратими, військові волонтери збирають понад мільйон гривень, щоб у США поставити йому спеціальний імплант в області таза. Тільки після складної операції до мужнього українця повернеться можливість повноцінно рухатися.
— Я завжди покладався лише на власні сили, бо сирота, — говорить Євген. — Після школи здобув спеціальність помічника машиніста тепловоза, але і дня не працював за спеціальністю. Адже це був уже 2014 рік. Тому пішов служити за контрактом до механізованої бригади, розташованої на Харківщині.
Він додав, що в армії завжди прагнув чогось більшого. Активно займався спортом, а на військових полігонах вчився стріляти майже зі всього озброєння, що є в частині.
— Перша ротація пройшла біля Щастя. Окупанти стріляли по українцях зі всього, що в них було. Але, знаєте, під час перебування на передовій відчував, що я саме там, де маю бути у цей складний момент для нашого народу, — пригадав він.
За сім років служби за контрактом воїн на псевдо «Адольф» п’ять разів направлявся в бойові відрядження до Луганської та Донецької областей.
— Улітку 2018-го дістав перше поранення біля Авдіївки. Ворожий гранатометний постріл ВОГ-17 влучив у дерево, біля якого я перебував. У результаті уламки потрапили в ногу та руку. Відновився доволі швидко та повернувся до своїх друзів, — розповів український піхотинець.
24 лютого 2022-го повернувся до України з-за закордону
У 2020-му Євген одружився. У тому ж році кохана Дар’я народила йому сина. По закінченню строку чергового контракту, наприкінці 2021-го, вирішив присвятити себе сім’ї.
— Новину про початок широкомасштабного вторгнення росії зустрів у Великій Британії, де працював на одній з великих агрофірм. Того ж дня розірвав трудовий договір і вилетів до Варшави. Далі машиною до кордону. У Тернополі приєднався до одного з добровольчих підрозділів ДУК. Разом ми нищили окупантів на Київщині. На початку весни таки зміг добратися до рідної механізованої бригади, — розповідає він.
Наприкінці березня «Адольф» узяв участь у звільненні першого населеного пункту — Мала Рогань.
— Противник міцно тримався за це село. Аж до 27 березня ми методично вибивали рашистів. Коли ж встановили там наш прапор, то це було щось неймовірне. Далі звільняли Куп’янськ, Петропавлівку та інші селища. Скрізь було важко, але потужний імпульс рухатись вперед отримали саме у Малій Рогані, — вважає чоловік.
Друге важке поранення Євген дістав 25 вересня біля Петропавлівки.
Так, після вибуху 120-мм міни один уламок пробив шолом та влучив в лобову частину. Ще три металеві шматки впилися в руки та ноги. Через важку акубаротравму він кілька днів не міг говорити. Головні болі його турбують й досі.
Після курсу лікування хлопець повернувся до свого підрозділу, що вже перебував на Сватівському напрямку.
— Противник тоді просто оскаженів, бо не міг просунутися вперед. Проти нас діяла ворожа авіація, артилерія різних калібрів, танки. Але ми трималися. 19 грудня 2022-го один з артилерійських снарядів розірвався буквально за кілька метрів від мене… Уламки влучили в суглоб лівої ноги, обидві руки. Та найстрашнішим став ворожий метал, що влетів у районі тазу, порвав там нервові закінчення та ще прогулявся майже всіма внутрішніми органами, — горить піхотинець.
Є надія на повернення до нормального життя
Наступні чотири місяці Євген був прикутий до госпітального ліжка. Переніс 13 операцій. На жаль, три уламки так й не змогли видалити, бо вони міцно сидять у кістках. Тож захиснику довелося звільнитися за станом здоров’я.
Хлопець не втрачає віри. Якщо за океаном зроблять складну операцію і він зможе нормально ходити, то є маленький шанс, що продовжить службу у війську, але з певними обмеженнями.
Героїзм і самовідданість на полі бою харків’янина відзначено медаллю «Захиснику Вітчизни» та відзнаками оборонного відомства.
— Зараз живу лише однією надією на те, що може колись повернуся до більш-менш нормального життя. На жаль, тільки в США роблять подібні операції. Мені зараз дуже важко переносити болі в усьому тілі, але, якщо повернути все назад — знову пішов би на фронт. Так само, як і в перший день перебування на війні, я не втрачаю віри в Україну, — насамкінець зауважив Євген Крилатов.
Фото автора та з архіву Євгена Крилатова
