Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
З приходом осені в усіх районних ТЦК та СП, розташованих на Харківщині, продовжується робота з відбору кандидатів для проходження служби за контрактом, але з новими завданнями. Серед останніх пріоритетів: пошук хлопців і дівчат для направлення до частин Десантно-штурмових військ, Морської піхоти, а також у бойові колективи Сухопутних військ.
Як повідомили в Харківському обласному ТЦК та СП, за кількістю контрактників у військових установах ніхто не женеться. Головне — це знайти вмотивованих, морально міцних та здорових патріотів і патріоток України.
Кореспондент АрміяInform дізнавався, з яким настроєм зараз йдуть до війська хлопці та дівчата, і що думають про тих, хто ухиляється від військової служби.
Харків’янка Наталія Давидова-Бухно до свого ТЦК та СП прийшла з чітким бажанням скоріше здобути перемогу. Попередньо її включено до команди контрактників із подальшою службою в частинах територіальної оборони.
— Понад 20 років відпрацювала на промисловому гіганті АТ «Турбоатом». Проте, як можна думати про якісь матеріальні блага, коли в Україні ніде немає спокою. Моїй доньці 22 роки, і мені вже не страшно лишати її саму вдома. Вибір на користь армії був свідомий. Адже гидко дивитися, як зовні здорові чоловіки ховаються від усіх, хто носить однострій. Ба більше, мені відомо, що деякі особи й близько не підходять до станцій метрополітену чи великих вулиць, бо бояться отримати повістку. Вважаю, що від війни не сховатися. Тому я вже на етапі завершення збору необхідних документів, — розповіла Наталія Давидова-Бухно.
А ось мешканець Лозівського району Володимир Просяник просить працівників ТЦК та СП, щоб ті врахували його професійні вподобання. Річ у тім, що 21-річний українець давно мріє про службу в ДШВ. Інших варіантів поки не розглядає.
— З дитинства займаюся спортом. Підтягуюся 15-17 разів. Та найкращих результатів досяг із гирями та штангою. Займаюся для себе, щоб зміцнити тіло та дух. Після закінчення професійно-технічного ліцею працював трактористом на фермерському господарстві. Про Збройні Сили України давно думав. На жаль, далеко не всі однолітки погоджуються зі мною, що служити треба всім. Багато хто з земляків думає, що війна якось обійде їх. Але це не так. Коли настане мить перемоги, то як ухилянти дивитимуться в очі фронтовиків і матерів загиблих героїв, — вважає Володимир Просяник.
Спеціальна підготовка за напрямком кулінарної справи допомогла харків’янці Ірині Кучеревченко знайти відповідну посаду в одній з механізованих бригад Сухопутних військ.
— У моїй сім’ї в усіх суто мирні професії. Тож мама довго не погоджувалася з моїм вибором. Згодом вона та батько зрозуміли, що моє рішення на користь ЗСУ — це залізобетон. Знаю, що спочатку доведеться пройти курс підготовки в навчальному центрі, де буде не легко. Впевнена, якщо чогось захотіти — можна всього навчитися. Морально і фізично я готова до армійської служби. Не розумію хлопців та дорослих чоловіків, які понад півтора року переховуються вдома чи шукають шляхи, як не піти до війська. Адже зараз є унікальна можливість зробити щось дуже важливе для країни та круто поміняти власне життя. Я цього шансу точно не втрачу, — зазначила Ірина Кучеревченко.
Фото автора
