Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
З військовослужбовцем окремої бригади морської піхоти ВМС ЗСУ на псевдо «Іспанець» ми познайомилися на Донеччині. Хлопець щойно повернувся з виконання бойового завдання з одного зі звільнених селищ та зголосився розповісти нам про себе.
— Я народився у 1997 році на Запоріжжі, а коли мені виповнилося 18 — вирішив поїхати з країни, бо не хотів служити у війську, — розпочинає розповідь хлопець. — В Іспанії я влаштувався на роботу та поступово вчив мову. В Україні у мене залишився друг, який служив у морській піхоті та постійно розповідав мені про події на фронті. У якийсь момент я зрозумів, що більше не хочу та не можу так жити, тож зібравши речі повернувся додому й улітку 2021 року підписав контракт з окремим батальйоном морської піхоти. Спочатку мене відправили на навчання до школи морської піхоти, після якої одразу потрапив до району операції Об’єднаних сил.
Хлопець знав, що цей підрозділ вважають одним з найкращих, тому йому доручають найскладніші завдання. Під перший ворожий обстріл з АГС він потрапив приблизно через годину після прибуття на позиції, але був до цього морально готовий. З його слів, початок широкомасштабного вторгнення наші воїни відчули ще 22 лютого 2022 року.
— На той час росіяни почували себе дуже впевнено, тож з 22 лютого почали гатити по наших позиціях з усього, що мали, починаючи з мінометів й закінчуючи РСЗВ. Коли стало відомо, що росія вторглася в Україну, ми всю ніч в окопах дивилися відео з рухом численних колон техніки рф. Але тоді на нашому напрямку росіяни не пішли, а вирушили на Маріуполь й тимчасово дали нам спокій, — пригадує ті події військовий. — Це, мабуть, був важкий етап, бо коли ти розумієш, що десь поруч рухаються ворожі БМП та танки й їхня кількість вимірюється не одиницями, а кілометрами, стає трохи лячно. Згодом активність ворога зникла й ми отримали наказ змінити позиції.
Щоб хоч трохи полегшити життя захисників Маріуполя, підрозділ «Іспанця» отримав завдання частково відвернути на себе увагу ворога. З його слів, тоді були найважчі бої, бо близько тижня батальйон морської піхоти протистояв двом російським бригадам.
— Наша тактика полягала у відтягуванні ворога. Ми закріплялися на позиціях, цілий день їх утримували, а вночі відкочувалися на інший рубіж. Зранку росіяни нас наздоганяли, знову бій й знову відкат. Щоправда, кілька разів, щоб зберегти людей, доводилося відходити й вдень, — розповідає захисник. — У останній раз, коли техніки вже практично не було, наші сусіди зліва та справа відійшли й ми третій раз опинилися у напівоточенні. Після виходу нас нарешті відвели в умовний тил. Потім знову було переміщення у поле, неподалік від населеного пункту Пречистівка, де кілька діб ми копали окопи.
Якось однієї ночі окупанти спробували форсувати річку, біля якої закріпилися наші підрозділи, але у них нічого не вийшло. Близько тижня росіяни рівняли із землею позиції наших військових з артилерії і як навіжені намагалися у одному й тому ж місці подолати водну перешкоду та, втративши чимало техніки й особового складу, нарешті припинили свої спроби. Саме у той час хлопець, перебуваючи у складі розрахунку ПТУР, взяв першого у своєму житті полоненого.
Далі буде…
Фото автора
