У 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка чекають на готових повернутися після СЗЧ і гарантують справедливе людяне відношення. Про це розповів…
У лютому 2022 року Олександр працював закордоном. Там планував заробити грошей, щоб мати змогу втілити мрію дитинства про подорожі як Україною, так і світом. Коли дізнався про вторгнення, відразу зрозумів — доведеться ті мрії відтермінувати… Однак думав, що зможе бути більш корисним як волонтер і не планував братися за зброю. Так було до літа 2022-го. Тоді хлопець відчув — усе не те, він має повернутися в Україну воювати. Ось так просто Олександр попрощався з тихим і спокійним життям.
— Щойно приїхав додому, одразу пішов до територіального центру комплектування і вже за кілька днів був в одному з навчальних центрів, а звідти потрапив на схід до свого підрозділу, — розповідає військовий.
Нині він — заряджаючий одного з артилерійських розрахунків окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.
— До 24 лютого 2022-го я знав про військову справу лише з розповідей старшого брата. Він у мене офіцер, закінчив ще до війни Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, а з 2014-го брав участь в обороні нашої країни. Звісно, я ним неабияк пишався, але не думав, що колись також добровільно одягну однострій. Не моє то було. Аж до минулого року, з того часу ми всі живемо в геть іншій реальності, — каже Олександр.
Війна змусила його переосмислити багато речей, але й дала змогу відчути свою потрібність тут і тепер.
— Наш розрахунок — це маленька родина, де кожен розуміє один одного без слів. Та і які слова потрібні, коли твоє головне завдання відпрацювати так, щоб не залишити ворогові жодного шансу. І ми це робимо, — з гордістю говорить заряджаючий.
Розрахунок Олександра вже давно не рахує, скільки їм вдалося знищити ворожої техніки та складів з БК, бо їх чимало. Бували й труднощі, але вони не заважали підрозділу виконувати бойові завдання. Та й узагалі, як показує практика, що більш напружені в артилеристів будні, то більший у них результат.
— Головне — швидше змінити позицію, поки не прийшла відповідь. На щастя, наша старенька «Гвоздика» досить маневрена й жодного разу нас не підвела, — каже військовий.
Олександр упевнений, що він та його побратими обов’язково разом зустрічатимуть перемогу, бо кожен із них виконуватиме свою бойову роботу стільки, скільки це буде потрібно.
— Перше, що зроблю щойно ми виженемо ворога з нашої землі, зустрінуся з рідними та друзями. Особливо чекаю на зустріч із братом. Тепер він не зможе назвати мене слабким, як-то часто бувало в дитинстві, бо натягавшись снарядів, я добряче підкачався, — жартує артилерист.
Фото автора
