ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #ВТРАТИ ВОРОГА #LIFESTORY #ГУР ПЕРЕХОПЛЕННЯ

«Я тоді казав — готуйтеся, це буде другий Грозний або Алеппо»: режисер стрічки «20 днів в Маріуполі» Мстислав Чернов

Інтерв`ю
Прочитаєте за: 7 хв. 2 Вересня 2023, 15:38

8 травня режисер стрічки «20 днів в Маріуполі» Мстислав Чернов та його колеги Євген Малолєтка, Лорі Гіннант та Василиса Степаненко стали лауреатами однієї з найпрестижніших журналістських нагород — Пулітцерівської премії. Нагороду було вручено за висвітлення злочинів росії в Маріуполі.

31 серпня стрічка «20 днів у Маріуполі» вийшла в український кінопрокат. Фільм розповідає про початок широкомасштабної війни росії проти України в столиці Приазов’я — бомбардування житлових кварталів, пологового будинку, життя звичайних маріупольців у таких умовах.

Кореспондентка АрміяInform зустрілася з режисером фільму Мстиславом Черновим. Говорили про важкі спогади з окупованого Маріуполя, небезпечну роботу та світовий розголос про злочини росії проти українців.

 Я знаю, що за освітою ти не журналіст. Як так сталося, що ти став медійником? Чому обрав саме військову журналістику, журналістику конфлікту?

 Я насправді і сам собі часто ставлю це питання. За освітою я інженер компʼютерних систем. Коли закінчив університет, зрозумів, що це взагалі не те, що мені потрібно, не те, що я хочу. Перші кроки в журналістиці я зробив в агенції «Медіапорт». Потім була перерва  я займався документалістикою. Коли почався Майдан, повернувся в журналістику. Хочу сказати, що, починаючи з Майдану, продовжуючи окупацією Криму, Донбасу, всі ці події, роки війни  викарбували покоління молодих журналістів, яким довіряють у світі. Я один із них. Якщо подивитись на стан української документалістики й журналістики до 2013-го, то це була стагнація. А зараз розквіт. На жаль, для цього є важка причина…

«Ми розуміли, що столиця Приазов’я стане для окупантів головною ціллю»

 Мстиславе, як ваша команда опинилися в Маріуполі торік 24 лютого? Це випадково вийшло?

— Як і інші міжнародні команди, ми на той момент працювали на Донбасі. Їздили по лінії фронту, знімали українських військових. Напередодні великої війни росіяни почали нарощувати кількість обстрілів, і вже 23-го числа стало зрозуміло, ще щось от-от розпочнеться. І ми вирішили зустріти нову хвилю ескалації в Маріуполі. Це стратегічно важливе для окупантів місто. І символічне  тому що тут місце дислокації батальйону «Азов», який у російській пропаганді відіграє досить велику роль. Ми розуміли, що столиця Приазов’я стане для окупантів головною ціллю, тому вирішили працювати там.

 Перебуваючи в заблокованому місті, ти очікував таких масштабів бойових дій, такої кількості обстрілів? Чи все ж таки чекав на повторення подій 2014 року?

 Люди, які жили в Маріуполі — якраз очікували повторення 2014-го. Я думаю, що це стало однією з причин трагедії, яка сталася з містом та його мешканцями. Вони не до кінця розуміли, наскільки швидко Маріуполь опиниться в оточенні, наскільки хаотично росія буде обстрілювати місто. Я пам’ятаю розмови з представниками Червоного Хреста, з лікарями. Всі ставили нам, журналістам, питання: «Як воно буде? Ви ж там інші війни бачили». Я їм тоді казав: «Послухайте, готуйтеся, що буде щось типу Грозного чи Алеппо». Ці два приклади міст, які росія намагалася взяти і їй не вдавалося це зробити. І всі мені казали: «Та ні, не наводь паніку, це неправда, все буде нормально». На жаль, мої прогнози виправдалися…

«Ми бачимо і найкращі риси людства  взаємодопомогу та надію»

— Розкажи про перебування в блокадному Маріуполі. Де ви жили, як жили чи виживали…

 Це все показано у фільмі. Наше життя не відрізнялося нічим від того, що відбувалося з рештою людей. Жили в підвалах, в лікарні, спали на підлозі разом із лікарями та пацієнтами. Їли один раз в день  якусь там консерву, протермінований паштет; топили сніг на вогнищі, аби напитися. Допомагали носити медикам ноші з пораненими. Але фільм не про це. Тут присутня журналістська перспектива  я хотів показати, як працює інформаційне поле: як розходяться наші сюжети по всьому світу, як працює російська пропаганда, як вона реагує на ті чи інші події; як відсутність інформації впливає на людей  катастрофічно, деструктивно… Як це впливає на Україну, на будь-яке сучасне суспільство. Ми просто стали частиною цього суспільства, і це ще один такий цікавий ефект. 3 одного боку, коли посіяна паніка, ми бачимо найгірше в суспільстві  мародерство, цинізм. Але бачимо й найкращі риси людства  взаємодопомогу і надію. Саме вона проходить крізь весь фільм.

 Тобто, це така квінтесенція цього фільму  надія?

 Так, я часто чую від тих, хто ще не переглянув фільм: «я боюся дивитися фільм, тому що він занадто важкий». Але ті, хто подивився стрічку,  виходять після сеансу з надією в серці, адже у фільмі ми бачимо людей, які страждають, але ці люди не одні, вони оточені тими, хто їх підтримує. Кожну хвилину.

Поки місто залишається окупованим, доказів злочинів росіян стає дедалі менше

 Якщо попросять надати твої кадри для Гаазького суду, поділишся?

 Воно трохи не так працює з Гаазьким судом. Відео- і фотоматеріали, звичайно, важливі для розслідувань  саме оригінали. І добре, що ми вивезли оригінали  вони поєднуються з десятками інших варіантів і точок зору розслідування: це і експерти, і свідки, і знімки зі супутника. Але головне  доступ до місця злочину й до тіл людей, які були вбиті. Якщо тіл немає, то і розслідування неможливе.

 Немає тіла  немає діла?

 Ну, можна і так сказати. І кожен день, поки місто залишається окупованим, доказів стає дедалі менше й менше  саме фізичних доказів того, що сталося. Тому так важлива деокупація  якнайшвидше.

— Твій особистий світогляд після перебування в оточеному Маріуполі змінився? Життєві цінності змістилися?

— Ні. Для мене ця війна триває вже десятий рік. 2014-й  це момент, коли російське вторгнення стало частиною нашої ідентичності  персональної і національної. Саме це стало новим курсом життя для нас всіх.

 Ти багато де побував… Чи можна сказати, що Маріуполь став найстрашнішим для тебе місцем?

— Я не думаю, що ця війна  найстрашніша в історії людства, і Маріуполь  це не найгірше, що трапилось під час цієї війни. Але для мене і для людей, з якими я працював, і для жителів міста це точно було найгірше і найстрашніше, найнебезпечніше, найтравматичніше, що тільки могло статися. Я сподіваюся, що нічого гіршого з нами вже не буде…

Але водночас Маріуполь став такою собі жертвою, яку принесли ми всі задля того, щоб побачити справжнє обличчя російського загарбника. Тому це не марна жертва: тепер ті, хто не був готовий до війни,  вже мають розуміння, з яким злом ми зіштовхнулися.

Чому?  це було головне питання

— А що було найстрашніше там для тебе?

— Та все. Жах, який відбувався навколо. Зараз я не буду говорити про себе. Я зробив свій вибір, коли приїхав до Маріуполя напередодні. Переді мною була якась ціль  відзняти все, що я бачу, передати редактору, а далі хай буде, що буде. А ось решта людей не обирали цього.

І почуття безсилі й розпачі: скільки не знімай мертвих дітей, вони живими не стануть…

— У ці 20 днів, проведених в Маріуполі, яка головна емоція керувала тобою?

— Злість, мабуть… Злість на те, що цей жах не зупиняється, що ми, як журналісти, не в змозі його зупинити, навіть показавши світові. Злість просто на те, що ти не можеш знайти відповідь  навіщо, чому?

У фільмі є момент, коли родина втрачає дитину. І мати цієї дитини питає всесвіт  чому, чому це сталося? Мені здається, що це головне питання, яке там було  чому?

— Особисто для себе ти відповідь знайшов  чому? Або для чого?

— На жаль, на це питання немає простої відповіді. Але водночас  саме тому, що немає цієї відповіді, стає зрозумілішим, що робити далі. Нам треба йти й боротися далі…

«Після того, що я побачив, я не вірю в Бога. Я вірю в Справедливість»

— Кажуть, на війні немає тих, хто не вірить в Бога. Які в тебе з Ним стосунки?

— Після того, що я побачив, я не вірю в Бога. Я вірю в Справедливість. Принаймні сподіваюся на неї. Я вірю у взаємодопомогу, людяність і в те, що все вище перераховане перемагає зло.

— Як вибиралися з Маріуполя? Це ж диво, що ви змогли навіть провезти техніку й записи через блокпости!

— Це справді диво. Існують різні протоколи, що робити в такому випадку. Були варіанти залишити матеріали і виїжджати, були варіанти передати матеріали комусь, але ми розуміли, що таким чином наражаємо на небезпеку цю людину. Тому вирішили вивозити все на собі  матеріали, техніку, жорсткий диск, картку Тайри, яка на той момент вже була в полоні у росіян. Це був другий день «зеленого коридору», фільтрації як такої тоді ще не було. Тому так, нам дійсно пощастило.

Уже після нас виїжджав наш колега, литовський документаліст Мантас Кведаравичюс  окупанти його розстріляли на блокпосту…

— Мстиславе, чому саме двадцять днів? Не чотирнадцять, не двадцять один?..

— Ми виїжджали тому, що відкрився «зелений коридор». До того ж ми просто не могли працювати  будівлю Червоного Хреста розбомбили, лікарню, де ми працювали з медиками, захопили росіяни, не було ані генераторів, ані їжі, ані води. Машину ми також втратили. І вкрай необхідно було вивезти матеріали…

— Про долю героїв фільму щось відомо?

— Так, знаємо майже про всіх. Хтось загинув, хтось вижив… Сім’ї, які втратили дітей, розкидані по світу. Військові із Сил спеціальних операцій, які нас рятували з оточення  хтось загинув на «Азовсталі», хтось потрапив в полон. Ми чекали їх повернення, щоб можна було оприлюднити фільм. Деякі вже повернулися на передову.

Поліцейський Володимир, який допоміг нам вибратися з Маріуполя і вивезти записи, був нещодавно поранений під час ракетного обстрілу Покровська. Нині він на реабілітації.

— Я здогадуюсь, що було відзнято далеко не одну годину матеріалу. Але все ж таки  як обирали кадри до фільму? Як журналіст розумію, що хочеться показати якомога більше…

— Відзнято було близько 30 годин… Але і не все, що хотілось  щось не встиг, десь ховався, десь невчасно натиснув на кнопку.

Стиль стрічки незвичайний для української документалістики, тому що йде оповідання від першої особи і це допомагає поєднати історії.

Стосовно відбору кадрів  велика частка цієї роботи припадає на нашу монтажерку Мішель Майстер. Її свіжа перспектива, свіжий погляд дуже мені допомогли обрати моменти, зрозуміти, що дасть змогу розказати історію окупованого міста, повністю занурити глядача в ту атмосферу.

Ми монтували фільм так, щоб показати, що після двадцятого дня було ще страшніше. Мені здається, що це вдалося саме тому, що ми використовуємо у фільмі принцип щоденника  день перший, другий, третій. Так воно було насправді  ми всі рахували дні. А потім глядач бачить, що 20-й день пройшов гірше, ніж попередні, і, мабуть, нічого не може бути страшніше, а там ще було 86 днів  далі вже можна все зрозуміти за допомогою екстраполяції.

— Після перемоги повернешся в Маріуполь?

 Звичайно, адже треба показати фільм у Драматичному театрі. Крім того, треба знімати нову стрічку  про повернення.

— Зустріч з містом уявляєш?

— Це буде ще один великий бій за повернення. Але необхідний, адже любов до держави народжується в боротьбі.

Фото автора

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас в Telegram
Над розмінуванням території України працюють 347 саперних груп Міноборони

Над розмінуванням території України працюють 347 саперних груп Міноборони

347 груп розмінування підрозділів Міноборони продовжують очищення звільнених регіонів України від вибухонебезпечних залишків війни.

Державний оператор тилу частково змінив постачальників харчів для ЗСУ

Державний оператор тилу частково змінив постачальників харчів для ЗСУ

Обсяги тих фірм, які не справилися з виконанням договорів, були передані новим постачальникам.

Ворог здійснив сім штурмів у напрямку плацдарму біля Кринок

Ворог здійснив сім штурмів у напрямку плацдарму біля Кринок

В операційній зоні Сил оборони півдня українські захисники відбили пʼять штурмів російських вйськ на Оріхівському напрямку і сім — на лівобережжі Дніпра.

Наталія Калмикова підбила підсумки тижня: Є важливі рішення в секторі безпеки та оборони держави

Наталія Калмикова підбила підсумки тижня: Є важливі рішення в секторі безпеки та оборони держави

Запровадження ґендерно чутливої мови, розширення рекрутингу і його перші результати, зміни в системі реабілітації.

Злочини рф проти нацбезпеки України: зафіксовано понад 17 тисяч випадків

Злочини рф проти нацбезпеки України: зафіксовано понад 17 тисяч випадків

З початку широкомасштабного вторгнення рф в Україну Офіс Генерального прокурора задокументував 17 107 злочинів проти національної безпеки. Також зареєстровано 130 442 воєнних злочини росії.

Влучила у приміщення і не здетонувала: рятувальники на Харківщині знищили КАБ-250

Влучила у приміщення і не здетонувала: рятувальники на Харківщині знищили КАБ-250

На Харківщині піротехнічні підрозділи знешкодили 250-кілограмову керовану авіабомбу, яка не здетонувала.

Захищаємо світ

00
00
00
ВАКАНСІЇ

Санітарний інструктор, медична сестра, фельдшер

від 20000 до 23000 грн

Диканька

Військова частина 3052 НГУ

Начальник зв’язку, військовослужбовець

від 25000 до 125000 грн

Київ

Морська Піхота ЗСУ

Військовослужбовець в ЗСУ

від 20100 до 120100 грн

Краматорськ

Старобільський РТЦК та СП

Водій, військовослужбовець

Миколаїв

189 об ТрО 123 Обр ТрО

Стрілець-помічник гранатометника

від 24000 до 124000 грн

Мукачеве, Закарпатська область

Оператор БПЛА (окремий батальйон сил ТрО)

від 20000 до 120000 грн

Дніпро

233 окремий батальйон 128 ОБр Сил ТрО