Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
25 серпня 2023 року в кремлі відбулася нарада щодо затвердження чергового етапу інформаційної війни в українському та світовому медіапросторах. У її проведенні взяли участь перший заступник керівника адміністрації бункерного щура сергій кірієнко, кремлівські політтехнологи та представники медіаресурсів, які залучені до проведення операцій в інформаційній сфері. Тема наради: затвердження нових напрямків інформаційного впливу, які мають на меті вселити зневіру в українське суспільство щодо боротьби з агресором, дискредитацію України та негативний вплив на її партнерів у світі.
Такі заходи відбуваються на болотах із самого початку російсько-української війни, а після широкомасштабного вторгнення набули стратегічного значення. Їхня періодичність залежить від багатьох чинників: результатів так званої сво, рівня спротиву ЗСУ, зусиль світової спільноти, спрямованих на економічну й політичну ізоляцію рф, та обсягів допомоги Україні у військовій і гуманітарній сфері.
Чекали квіти, а отримали кулі
Якщо на початку вторгнення окупанти головну ставку робили на розділення українців за рівнем лояльності до «братнього» російського народу, то сьогодні пріоритети дещо змінилися. Сподівання на те, що пересічні українці будуть зустрічати окупантів із квітами та хлібом-сіллю розвіялися ще на Харківській кільцевій 24 лютого 2022 року. Підрозділи ЗСУ разом із територіальною обороною міста та звичайними городянами почали впритул розстрілювати загарбників зі всього наявного озброєння. Вогняні факели з російських танків та ББМ, смажені трупи окупантів стали наочною відповіддю на питання «щодо братерської любові українців».
Неочікувано кремлівські аналітики зрозуміли, що оголошена їхнім ватажком денацифікація як головна мета так званої сво стала викликом не для «київської хунти», радикалів і бандерівців, а для всього українського народу. Тому що кожний українець вважає себе прихильником своєї нації і своєї незалежної держави, а озброєних людей, які заїхали на їхню суверенну територію, розглядає як убивць і окупантів. Розмова з такими покидьками може бути тільки одна — куля.
Негайно були внесені корективи в головну ідеологічну настанову сво. Непросте для вимови московитів слово «денацифікація» замінили звичайною рашистською погрозою «хто не з нами, той проти нас» і почали, вже не приховуючи своїх намірів, убивати всіх підряд: дітей, жінок, літніх людей, а також руйнувати міста й села, де вони жили в мирі та злагоді.
Від пряника відмовилися, а батога не злякалися
Але те, що завжди спрацьовувало на рабському населенні московії — відверті погрози та насильство, — викликало зовсім зворотну реакцію в українців. Замість покори та страху вони отримали лише ненависть і лють. Тисячі чоловіків і жінок із різних куточків України стали до лав ЗСУ й почали щодня спростовувати міф рашистів про «одиннарод». Одночасно світова спільнота створила антиросійську коаліцію й організувала масштабну військову, фінансову та економічну допомогу Україні.
Знову провал рашистської ідеологічної доктрини. Знову збираються кремлівські щурята корегувати напрямки інформаційного впливу. Цього разу вони вирішили зіграти на настроях суспільства. Для цього визначили більш «актуальні», на їхній погляд, питання щодо чергової порції дезінформації. Начебто в Україні незабаром почнеться масова мобілізація. Хапатимуть із вулиць усіх, незалежно від віку, статі та стану здоров’я. Під рушницю поставлять навіть неповнолітніх підлітків. Але для більшості українців це питання вже давно вирішено. Сьогодні переважна більшість захисників країни — це саме добровольці й мобілізовані. Учорашні підприємці, будівельники, вчителі, студенти взяли до рук зброю й нищать ворога на всіх напрямках фронту. Для того щоб поповнювати лави ЗСУ, достатньо тих мобілізаційних заходів, які відбуваються відповідно до законодавства. Все інше — це відверта деза ворога.
Захід висловився чітко: допомагаємо, доки це потрібно Україні
Другий напрямок: «невіра українських партнерів у можливість перемоги». Для цього пропонуються різноманітні вкидання про кулуарні домовленості: «мир в обмен на территории». Але ці наративи вже давно спростовані не тільки офіційними заявами керівників країн-партнерів по антирашистській коаліції, а й довгостроковими договорами, укладеними в рамках міжнародної спільноти, згідно з якими ЗСУ отримали сучасне озброєння, яке почало змінювати баланс сил на полі бою. Захід висловився чітко: допомагаємо, доки це потрібно Україні.
Наступний негатив від замовників: «український контрнаступ не має успіхів». Тут також пропонуються заготовлені шаблони: «відсутність успіхів на фронті за великих втрат», «в одному місті одночасно загинуло 100 500 українців» і таке інше. Хотілося б московським ідеологам у зв’язку з цим нагадати, що станом на серпень 2023 року з початку широкомасштабного вторгнення Україна звільнила вже більше як 55 % території, яка була захоплена окупантами з лютого 2022 року. І контрнаступ щодня триває на всіх напрямках фронту. Так, просування іде повільно, але Україна дотримується в ньому головного правила: збереження життя людей.
Про корупцію й «щасливе» життя на окупованих територіях
Корупція — це взагалі безпрограшна тема. Завжди знайдуться невдоволені тим, що хтось на чомусь наживається. Але навіть в умовах війни українське суспільство продовжує боротися з цим явищем і для цього не потрібно розганяти тему зради й відсутності покарань. Для нації, яка скинула злочинну владу януковича, справа честі давати по руках тим, хто забуває, що красти — це погано.
«Прекрасне життя на окупованих територіях» — цю запропоновану кремлівськими «експертами» тезу, напевно, вигадала людина, що жодного разу не була в зруйнованому вщент місті-привиді Маріуполь, де кожен будинок, кожна вулиця — це свідчення кривавого злочину окупантів. Ну а про катівні Херсона, в якому декілька місяців хазяйнували ординці, можуть розповісти свідки й потерпілі мирні жителі. Їх щодня катували й піддавали нелюдським тортурам лише за бажання жити у вільній незалежній Україні. Тому розповідям про щасливе життя в окупації може повірити тільки божевільний. Втім, здається, що й інші запропоновані «нові-старі» теми інформаційного впливу не довго протримаються в медіапросторі недоімперії.
