Пошкодження можуть ускладнити переробку, зберігання й відвантаження нафти. У ніч на 11 листопада Сили оборони України завдали удару по одному…
Тривала війна несе горе, українці гинуть на фронті й у тилу, а кожна така втрата залишає рани на серці. Люди болісно переживають смерть рідних, близьких і навіть незнайомих людей, що гинуть, захищаючи нас. Попри очевидну потребу психологічної підтримки кожного, в суспільстві триває стигматизація цієї теми. Здебільшого українці намагаються самотужки здолати стрес і психологічні проблеми, посилаючись на недовіру до психологів і гіркий досвід невдалих консультацій. Однією з причин може бути недостатня кваліфікація фахівців саме в темі горя і втрати. Докладніше про підготовку психологів до роботи з людьми, що втратили близьких, кореспондентці АрміяInform розповіла психологиня, президент Міжнародної асоціації психологів по роботі з горем та тяжкою втратою Лариса Рибик.
— Розкажіть, будь ласка, чи достатньо опрацьовано тему горя і втрати в освітніх програмах?
— Психологію горя та втрати почали викладати у вишах лише кілька років тому. Зараз навчальні заклади автономні й мають право розробляти свої програми. Однак коли навчалися психологи, які працюють зараз, психологію горя та втрати вивчали в рамках кризової психології — це було дві-три сторінки в підручнику. Водночас років 30 тому в цьому напрямку були проведені численні дослідження психологами Європи та Америки. Виявлено, що травма горя та кризи — це різні речі і вивчати психологію горя в рамках травмотерапії або в рамках кризової терапії неможливо.
— У чому ж різниця між травмою горя і травмою кризи?
— Основна відмінність у тому, що коли з людиною трапляється травма, вона переживає травматичний досвід, перше, що їй хочеться зробити — забути все це. Коли у людини криза — вона хоче її виправити. Натомість коли ми переживаємо втрату, то ніяк не можемо виправити ситуацію і не хочемо цього забувати. Це основна відмінність травми, кризи та горя.
— Ви наполягаєте, що психологію втрати слід вивести в окрему дисципліну?
— Так, у багатьох університетах світу тема горя та втрати викладається в рамках клінічної психології. Наприклад, наші партнери з Університету Падуї мають магістерську програму «Дослідження про смерть та закінчення життя», а також безліч курсів як післядипломної освіти. У закордонних вишах тему горя вивчають в рамках курсу від 500 годин, а у нас наразі маємо курси 5-10 годин. Вочевидь це замало для такої багатошарової теми.
Лише щоб розповісти, що таке термін «нормальне горе», тобто його емоційні, когнітивні, фізичні прояви та поведінкові зміни, потрібно щонайменше 10 годин, а крім цього, потрібне практичне відпрацювання. А ще є складне горе і його типи, принципи роботи з родинами, де є безвісти зниклі, тобто невизначена втрата. Коли ми все це врахували, теоретичне і практичне відпрацювання, між психологами в групах, а потім з клієнтами, вийшло майже 1700 годин. Це величезний обсяг інформації, який необхідно викласти психологам, які працюватимуть з людиною в горі.
— Як ви плануєте запровадити таке розширення курсу?
— Оскільки ми, як громадська організація, не можемо пропонувати це самотужки, то звернулися до закладів освіти й почали з вишів зі специфічними умовами навчання. Зокрема до Національного університету цивільного захисту України (ДСНС), який має на своїй базі навчальну лабораторію. Разом з психологами цього вишу ми будемо розробляти курс «терапія горя» саме для спеціалістів цивільного захисту, тобто для працівників ДСНС. Оскільки в разі будь-якої надзвичайної ситуації чи катастрофи вони першими потрапляють на місце події, то й починати треба з них. У цьому закладі готують психологів, які безпосередньо першими спілкуються з людьми в горі, їм це потрібно. Це буде базовий курс терапії горя, близько 100 годин. Плануємо цього року розробити таку програму. Водночас щоб охопити і психологів, які мають фахову освіту, але їм потрібно працювати в новій для них сфері горя і втрати, ми звернулися до Європейської спілки психотерапевтів і наші навчання будуть відбуватися під їхнім патронатом. Наші студенти отримуватимуть сертифікат європейської асоціації психотерапевтів. Цей документ передбачає, що потрібно викладати: основи, історичні та етнічні аспекти, глибинне опрацювання видів втрати, теорію і практику тощо. Наприклад, етнопсихологія демонструє, що в Україні здавна існувала система психологічної підтримки в громаді.
— Наведіть, будь ласка, приклади такої підтримки.
— Саме в Україні була традиція, якщо чоловік загинув на полюванні або на війні, збиралася громада і вдова з дітьми ставали в колі односельців, всі разом обирали чоловіка з громади, який виховуватиме хлопчиків у цій родині. Таким чином жінка отримувала соціальну підтримку. Це прекрасний історичний досвід наших предків, який маємо переймати. Наприклад, зараз вдова щонайменше може віддати сина у спортивну секцію, де буде тренер, який стане приладом для сина. Крім того, до вдів у разі потреби приходили односельці і латали дах, допомагали зорати поле, зібрати врожай, в Україні така підтримка була розвинена з давніх часів.
— Водночас ви пропонуєте залучити напрацювання іноземних психологів у темі втрати, як українські фахівці можуть ознайомитися з ними?
— Викладання горя та втрати має бути на рівні світового досвіду, ці стандарти, безперечно, треба вивчати. З цією метою восени ми проводимо Міжнародний форум «Терапія горя. Війна та психологічне відновлення України», який відбудеться за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Захід проходитиме в Івано-Франківську 19-20 жовтня 2023 року й буде повністю присвячений терапії горя. Українські психологи, цивільні та військові, можуть зареєструватися і долучитися онлайн або офлайн. На форум ми запросили відомих викладачів закордонних університетів, перш за все ізраїльського професора Саймона Рубіна, який має українське походження. Він одним з перших відійшов від лінійної терапії горя, запропонував двоколійну модель тяжкої втрати і працював саме з жінками. Це те, що нам необхідно, адже здебільшого зараз від горя втрати у нас страждають жінки. Крім того, на форумі виступить Інес Тестоні з Університету Падуї (Італія) стосовно освіти в темі горя. Водночас ми запросили відомих українських психологів, які представлять напрацювання, зокрема в темі втрати чоловіка на війні, образи на померлого, перинатальної втрати під час війни, зіткнення зі смертю на полі бою, виживання в полоні тощо.
— Як зараз працюють українські психологи з проблематикою горя і втрати?
— Зараз психологи навчаються в різних методах психотерапії і відповідно користуються в роботі різними методами. Хтось працює через когнітивно-поведінкову терапію, через психодраму, арттерапію. Але річ у тому, що під час роботи з горем ми повинні використовувати інтегральну психологію, тому що стан людини змінюється, йдеться не лише про відпрацювання емоцій. Емоції — це четверта частина змін, що відбуваються з людиною в стані горя. Треба розбиратись, що змінюється у свідомості людини, бо не кожна людина після втрати сприймає світ, як раніше. Коли ми говоримо про зміну свідомості, йдеться і про зміну цінностей, сенсу життя. І це вже екзистенціальна психотерапія. Маючи справу з темою горя, ми повинні об’єднати різні направлення, щоб надати людині адекватну допомогу. Сьогодні у мене зашкалюють емоції, а завтра змінюються фізичні прояви, бо, крім емоцій, є гормони, які провокують гіпоактивність, коли людина не має сил жити, не знає, що робити. Психолог у такій ситуації повинен розуміти, що фраза «опануй себе» не працює і прозвучить грубо.
— Тобто ви актуалізуєте психологічну освіту й запроваджуєте напрями, найбільш необхідні під час воєнних дій і пов’язаних з цим втрат серед українців?
— Так, ми поважаємо досвід психологів у різних напрямах роботи, але закликаємо об’єднати всі напрацювання і виробити спільні принципи для всіх, хто працює під час війни з людьми в горі. Звісно, не йдеться про алгоритм, бо втрата та горе індивідуальні, але вони мають загальні аспекти, на які психолог може спиратися, надаючи психологічну допомогу. Наприклад, горе супроводжується порушенням фізичного стану, це стосується всіх, хто горює, так впливають гормони. В одного спостерігається втрата сил, в іншого навпаки — гіперактивність, приплив адреналіну, адреналіновий шок. Тому саме зараз ми розробляємо низку програм, які повинні викладатися у вишах та в ході тренінгів саме в темі горя, акцентуємо, які теми слід обов’язково розглянути в рамках навчання. Ми не відходимо від загальних стандартів психологічної освіти. Наше завдання — знайти сучасну інформацію й надати вишам можливість обирати зі світового надбання у сфері психології горя саме те, що так необхідно нині в Україні. Можливо, коли закінчиться війна, потреби зміняться, але зараз психологи мають зосередитися на опрацюванні горя і втрат війни.
