Олексій із позивним «Теплий» пройшов цей шлях дуже швидко. Буквально кілька днів тому він поновився на службі в зенітному ракетно-артилерійському…
«Батьки завжди просили: «Може досить, сину? Півтора року на війні, може навоювався? Нехай інші». Я казав: «Мамо, там хлопці по 20 років вмирають. А я буду сидіти вдома? Гарні хлопці зібралися. Багато хто загинув. За них треба помститися», — говорив Назар, десантник одного з батальйонів 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.
У його відділенні — друзі з одного села. 25 лютого вони прийняли бій за Україну в лавах «80-ки». Вони — штурмовики. Під Бахмутом бійців поранило. У Назара влучили уламки міни 82-мм міномета… Але, підлікувавшись, десантники якомога скоріше повернулися до бою. Назар каже: «З моменту поранення не було інших думок, ніж повернутися до своїх». Коли ми записували інтерв’ю, військовий захоплювався своїм підрозділом. Йому були не такі страшні москалі, бо «головне, щоб свої хлопці добрі були поруч та не боялися нічого».
У першому штурмі після повернення — відділення штурмовиків вщент розбило та змусило тікати росіян: «Тоді п*дари відступали. Вони відходили в ліс. Наша арта добре нас прикривала. Ми зайшли, зачистили небезпечні точки, пропрацювали гранатами, виконали своє завдання та вийшли без втрат».
В інтерв’ю — ексклюзивні кадри бою підрозділу Назара під Бахмутом.
А далі його побратими майже щодня вдало штурмують позиції росіян, зачищають лісосмуги, евакуйовують поранених кілометровими простріляними стежками життя та виносять на собі тіла загиблих побратимів. Вони не зважають ані на дощ, ані на шалену спеку.
Назар не один раз згадував про загиблих побратимів. Гірчили йому дуже втрати і сильно мотивували воювати далі. Він носив шеврон з написом «УПА». Десантник з великим повстанським серцем. Рубав правду, але водночас був добрим, врівноваженим та стійким.
«Перемога буде тяжка для нас. Крові пішло дуже багато молодих пацанів, які не боялися та дуже гарно воювали… Але я не сумніваюся у нашій перемозі! Скільки бравих хлопців зібралося. Ми на своїй землі. Земля допомагає. Усе буде добре. Ми б’ємося. Ми відстоюємо своє. Головне, щоб наступні покоління нас пам’ятали та нормально будували державу», — казав воїн ДШВ.
Водночас не приховував, що війна триватиме довго, а противник — навчений та підготовлений. Тому, щоб покінчити з цією ордою, треба всім українцям взятися спільним військовим фронтом.
Днями війна для Назара закінчилась.
На превеликий жаль, він загинув у розпал чергового штурму…
На щиті.
Повертається коридором пошани в рідне село.
Побратими десантника люто та незборимо за нього мстяться та мститимуться надалі. До повної та остаточної перемоги, яку їх побратим виборював всіма силами.
Вічна шана Назару, загиблим за вільну Україну львівським десантникам та воїнам Сил оборони! Героям слава!
Катерина Петренко, пресофіцер 80-ї бригади
