— Пані Валентино, кілька годин тому у вас була зустріч з рідними військових, які повернулися з полону. Які ви для себе виклики побачили після спілкування…
Існує уявлення, що патріотизм — це щось якщо не вроджене, то вже точно виховане з дитинства завдяки повсякчасному впливу суспільства через сім’ю, дитсадок, школу, медіа тощо. Таке пояснення формування патріотизму має певний сенс, однак механізми, за яких молода людина є переважно об’єктом впливу, а не суб’єктом вибору, працюють щонайдовше до середніх, якщо не заледве до молодших класів загальноосвітньої школи.
Маніфестувати свою суб’єктність людина починає вже від раннього дитинства, а апогеєм цього процесу стає підліткова та юнацька протестна поведінка, якою більшою або меншою мірою встигають «перехворіти» всі в різному віці переважно впродовж другого десятиліття свого життя — від 11 до 20 років. Найпростіший і найочевидніший прояв підліткового протесту — тотальне відкидання і заперечення всього, що вимагає від молодої людини суспільство за принципом: «Якщо тобі дадуть лінійований папір — пиши впоперек!» А ще краще зламай ручку і спали аркуш.
Потреби суб’єктності та самостійності обумовлені базовими характеристиками людської психології, тому боротись проти них справа марна. Діяти можна лише шляхом м’якого впливу поступового переконання, бо жорстке догматичне примусове насадження будь-чого матиме лише протилежний ефект — чим сильнішим буде тиск, тим запеклішим (нехай і не завжди явним) буде спротив.
З огляду на це формування патріотизму має відбуватись не так шляхом виховання (воно важливе і має бути присутнє), як завдяки створенню умов для вибору і пояснення наслідків того чи іншого кроку. Достоту те саме ми бачимо у християнстві — Господь дав людині свободу вибору з вірою в те, що вона неодмінно обере добро, а не зло. Людина повинна мати змогу «ходити власними стежками» й усвідомити, що самостійно відповідає за вибір шляху.
Отже, вибір бути патріотом України має бути самостійним і свідомим, а не накинутим чи, тим більше, нав’язаним ззовні. Для того, щоб патріотизм обрали, він повинен бути вигідним, привабливим і практичним щонайменше на тлі інших можливих варіантів.
Вже Євген Чикаленко зауважував, що український патріотизм має спиратися на міцну економіку, бо для того, щоб «любити Україну до глибини власної кишені» кишеня має бути достатньо глибокою і наповненою. Ще важливішими є гарантування і забезпечення державою дотримання прав і свобод людини і громадянина, можливість до самореалізації, впливу на суспільство та контролю над владою.
читайте також:
Якщо патріотизм нерозривно пов’язаний із дотриманням і практичним утіленням цих базових принципів, він неодмінно буде привабливим. Україна в цьому сенсі дедалі послідовніше рухається у правильному напрямку, не лише маніфестуючи, але й реально забезпечуючи права, свободи і можливість задоволення потреб своїх громадян.
Попри те, що ідеал назавжди залишиться недосяжним, вибір стати і бути українським патріотом є привабливим і практичним, особливо на тлі того тоталітарного мороку і безправ’я, до якого намагається силою змусити українців росія, вбиваючи, катуючи і викрадаючи наших дітей.
Бути патріотом України за таких умов не лише морально чесно і відповідально, але й цілком практично, бо українська історія неодноразово наочно і надзвичайно переконливо довела справедливість відомого вислову: «Коли поміж хлібом і свободою народ обирає хліб, він зрештою втрачає все, в тому числі і хліб. Якщо народ обирає свободу, він матиме хліб, вирощений ним самим і ніким не відібраний».
