Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Сьогодні, 23 серпня 2023 року, харківці відзначили вісімдесяту річницю визволення свого міста від нацистських загарбників. Утім, дата визволення міста саме 23 серпня 1943 року є радше умовною, символічною, адміністративно встановленою, через що загальноприйнятою, ніж обґрунтованою і визнаною науковцями.
Насправді бої за Харків у межах міської забудови тривали ще майже тиждень після 23 серпня 1943 року, й остаточно вибити гітлерівців з міста вдалося аж 29 серпня. Найпослідовніше простежити перебіг боїв за місто спромігся харківський дослідник Андрій Парамонов, який у низці публікацій послідовно обстоював потребу переглянути офіційно визнану дату визволення Харкова від нацистських загарбників. В одній зі статей він зазначив:
Чи не час всерйоз і чесно задуматися: «А чи є сенс як і раніше триматися за дату 23 серпня щодо закінчення Курської битви?» Або сумління і здоровий глузд все-таки підкажуть нам, що у таких питаннях важливіша не радянська звітність, а реальний стан справ, нарешті пам’ять про загиблих солдатів і офіцерів червоної армії, що ще кілька днів гинули після відзвітованого «звільнення» і відомого салюту. І у даному разі, напевно ж, головне не дата, а «суд історії» з важкими наслідками передчасних реляцій.
Насправді історія відзначення визволення Харкова від нацистів під час Другої світової війни саме 23 серпня пов’язана з двома моментами. На перший із них — традиційне для авторитарних систем видавання підлеглими бажаного керівництвом за дійсне через небезпеку покарання — звернув увагу вже Андрій Парамонов. Саме тому, що сталін якнайшвидше чекав на гарні для себе новини згідно з попередніми планами, йому особисто відзвітували, що станом на 11:30 23 серпня 1943 року Харків був «полностью очищен от оккупантов». З цієї нагоди у москві увечері того ж дня відбувся салют, що остаточно закріпило дату як непорушну для радянської пропаганди.
Друга ж причина, через яку харківська влада вперто трималась за 23 серпня як дату відзначення визволення міста від нацистських загарбників, пов’язана вже із сучасними політичними реаліями та колізіями після здобуття Україною незалежності. Упродовж 1990-х — початку 2000-х років святкування 23 серпня у Харкові подавалось певними політичними силами як своєрідна антитеза до відзначення Дня Незалежності України наступного дня. Буцімто головне для харківців свято вже відбулось 23 серпня, а 24 серпня — це вже щось накинуте з Києва й узагалі другорядне. Не озвучувана відкрито, але доволі відчутна позиція була такою: ми тут, у Харкові, проти «вашого» накинутого офіційно відкрито не виступаємо, утім, відзначаємо за залишковим принципом після свята для нас важливішого.
Наведена на скриншоті форма привітання харківців одразу з двома святами — Днем міста і Днем Незалежності України, в якій на першому місці завжди стояв Харків, багато років була усталеною і непорушною. Численні бігборди по всьому місту, публікації та сюжети в місцевих медіа послідовно працювали на закріплення цього зручного для місцевих політиків формату.
Від 2004 року до притлумлення Днем Харкова Дня Незалежності України додалось також ще одне «другорядне» свято — День Державного прапора України. Йому повелося ще важче, бо припало воно на ту саму дату, що і святкування визволення Харкова — 23 серпня.
Як видається, не буд безпідставним припущення, що небажання ініціювати громадське обговорення перенесення дати святкування визволення Харкова на 29 або 30 серпня (30 серпня 1943 року відбувся перший мітинг з нагоди визволення міста) було для представників регіональних харківських еліт значною мірою пов’язане саме з описаною локальною політикою пам’яті. У ній «перша столиця» стояла немов би і разом з усією Україною, і при цьому завжди трохи осторонь, усіляко підкреслюючи свою особливість і навіть окремішність.
Саме через це проігнорованими лишились численні публікації вже згаданого Андрія Парамонова, який щонайменше від 2013-го послідовно обстоював потребу переглянути офіційну дату визволення Харкова від нацистських загарбників. Можливо, зараз настав час знову порушити це питання.
