У Кропивницькому суд оголосив вирок чоловіку, який адміністрував Telegram-канал з даними про пересування військових ТЦК та СП та закликами до…
Бої за Мар’їнку, Лиманська операція, звільнення Невського на Луганщині… Це бойовий шлях бригади імені Мстислава Хороброго. Командир бригади полковник Максим Супрун уперше за рік, з моменту призначення на посаду, погодився на інтерв’ю. Ексклюзивно для АрміяInform комбриг розповів, як наші воїни б’ються за кожен метр української землі.
— На посаду командира бригади вас призначили в серпні 2022 року. За декілька днів ваша бригада пішла в наступ та почала звільняти тимчасово окуповані населені пункти Донеччини. Пригадайте, як це відбувалося.
— Відверто кажучи, я не очікував, що мене призначать комбригом. Прибув у бригаду 24 серпня минулого року о 7-й ранку. На той час бригада виконувала завдання в районі Курахового, Красногорівки та Мар’їнки. В подальшому підрозділи бригади перемістили на іншу ділянку фронту. За кілька днів ми пішли в наступ. Завдання було звільнити Щурове. Певні складнощі виникали через те, що я керував людьми, яких ще практично не знав. До того ж військовослужбовці бригади до цього тільки оборонялися, в наступ ніколи не йшли. Але найбільшою проблемою були оборонні рубежі окупантів, вони облаштували три потужні лінії оборони. Підрозділам бригади я поставив завдання обійти противника. І це нам вдалося швидко зробити. Згодом окупанти змушені були залишити позиції і вийти з населеного пункту. Це був наш перший великий успіх.
— Після Щурового, майже без відпочинку, бригада вирушила звільняти Лиман. Розкажіть про ту операцію.
— На Лиманському напрямку ворог теж міцно закріпився, облаштував кілька ліній оборони. Окупанти стояли на перехрестях та околицях міста. Туди висунулися два батальйони бригади. Один атакував опорні пункти противника з правого флангу, водночас другий батальйон просувався по дорозі. Вся операція була виконана дуже динамічно. Окупанти чинили опір, застосовували танки, артилерію. Бої тривали до ночі. Я віддав наказ закріпитися на зайнятих позиціях. Вранці виявилося, що окупанти втекли з Лиману, а наші воїни встановили Український прапор над містом.
Багато молодих офіцерів мають солідний бойовий досвід. Це офіцери нової формації, адаптовані до реалій фронту
— В Україні за час війни, яка триває майже 10 років, з’явилося багато молодих за віком командирів на різних рівнях. Чи є такі у вашій бригаді та як ви оцінюєте підготовку вчорашніх випускників військових вишів?
— Звісно є такі, вони молоді, але вже мають солідний бойовий досвід. Це офіцери нової формації, адаптовані до реалій фронту. До прикладу, якщо брати до уваги піхоту, то там молоді офіцери вміють водити абсолютно будь-яку техніку, починаючи від колісної та закінчуючи танком. Ці офіцери вміють і влучно стріляти з автомата АК-74, і завдавати вогневого ураження з танка, і власноруч керувати дронами. До того ж вони активно самонавчаються, шукають в інтернеті необхідне відео, відповідну літературу.
До речі, коли я був призначений комбригом, то серед перших моїх наказів було скасування бірок. Я також проти словосполучення «особовий склад», адже воно має походження від радянщини. Це зараз яскраво проявляється у російській армії — вони у «м’ясних штурмах» втрачають сотні своїх солдатів, або «личного состава», бо завтра пришлють нових. У нас ситуація зовсім інша. Збереження життя і здоров’я кожного солдата — це головне.
Керівник фабрики, яка єдина в Україні мала ліцензію на пошиття продукції відомого бренду, нині стрілець-гранатометник
— У бригаді переважно проходять службу мобілізовані?
— Так. Однак усі вони вмотивовані, і я часто захоплююсь ними. У нас проходить службу кухар, який раніше був власником мережі ресторанів у Києві, а тепер цей чоловік готує їжу на фронті. Інший приклад — керівник фабрики, яка єдина в Україні мала ліцензію на пошиття продукції відомого бренду. Нині він стрілець-гранатометник. Подібних життєвих історій багато. Я бачу, як всі мої підлеглі прагнуть витискати із себе максимум для наближення Перемоги, і сильно пишаюсь нашими воїнами.
— На якій техніці воює ваша бригада і хто є основними постачальниками озброєння?
— Наша бригада має на озброєнні техніку радянського виробництва та іноземну техніку, зокрема БТРи. Вони добре себе зарекомендували під час бойових дій в Іраку. Я тоді брав участь у складі українського миротворчого контингенту і на власні очі це бачив. У нас на Донеччині є певні особливості клімату, що дещо ускладнює їм роботу, але всі свої основні завдання ця техніка виконує.
— Що ви можете сказати про тилове забезпечення бригади?
— Жодних проблем. Якщо військовослужбовець втратить чи пошкодить під час бойових дій амуніцію або речі, то варто йому прийти на склад, і він отримає нове. Щоправда, інколи не вистачає ходових або унікальних розмірів, але і ці питання ми вирішуємо. З приводу харчування, то щодо нашої бригади вже складають добрі легенди. Я також вимагаю і контролюю, щоб захисникам постійно давали якісні фрукти, а не лише всі види м’яса. Ці люди щодня ризикують власним життям, тому обідній стіл у них завжди має бути багатим.
— Багато експертів кажуть, що це війна дронів та артилерії. Яка ситуація в бригаді із забезпеченням дронів тактичного рівня?
— Це війна саме технологій. На початку дронів не було. Зараз важко навіть уявити, як воювати без дронів. Наші «очі» постійно спрямовані в небо й виконують різні функції залежно від призначення. Нині чекаємо на нову партію дронів.
Бій тривав від самого ранку до пізнього вечора. Окупанти йшли в три ешелони. На одній із ділянок з відділення залишилося троє воїнів… Але вони втримали свою позицію
— Які бойові епізоди закарбувалися у вашій пам’яті назавжди?
— Противник вкотре атакував позицію військовослужбовців бригади. Того разу бій тривав від самого ранку до пізнього вечора. Окупанти йшли в три ешелони. До кінця дня безповоротні втрати противника становили понад 100 військовослужбовців. Ми цю інформацію отримали через радіоперехоплення. На одній із наших позицій під час бою з відділення залишилося троє воїнів (поранених встигли евакуювати) на чолі з командиром роти, який тоді вигукнув: «Буду бити орків до кінця! Не здамся! Не відступлю!» І дійсно вони вистояли, утримали займані позиції і змусили окупантів відступити. Ми подали всіх наших захисників, які брали участь у тому бою, на відзначення державними нагородами, а командира роти на високе звання «Герой України».
Пригадую ще один епізод. Противник перейшов у наступ силами до роти. Окупанти вигнали багато техніки. Я віддав наказ завдати вогневого ураження з РСЗВ. Минуло кілька хвилин, дим розсіюється, ворожа техніка завмерла на полі і запанувала тиша. Ми неймовірно раділи такій картині…
— Як ви мотивуєте себе і своїх військовослужбовців впевнено йти до Перемоги України?
— Треба розуміти, що це війна не так за територію, як за саме існування української нації. Ми з росіянами абсолютно різні. Українці народилися вільними, це у нас в крові. Щодо російських військових, я навіть не знаю, яким словом їх можна описати. Увесь світ пам’ятає, як вони вбивали мирних людей у багатьох наших містах, катували, ґвалтували… Найстрашніше те, що вони, схоже, отримують від цього задоволення. Я мав нагоду поспілкуватися з російським полоненим. Запитую в нього, навіщо він сюди прийшов і вчиняє такі звірства. Відповідає, що в них в країні неможливо заробити такі гроші, які платять в армії. Я йому тлумачу, що він вбиває невинних людей, а він відповідає, що його мотивація тут — гроші….
Ми зобов’язані викорінити це суцільне зло під назвою «російський фашизм»
Щодо нашої мотивації, то просто варто уявити ситуацію: живе собі чоловік разом з дружиною, дітьми та батьками. Йде спокійно на роботу, його родина залишається вдома, і туди прилітає керована авіаційна бомба. Тобто в одну секунду цей чоловік втрачає все своє життя, хоча фізично продовжує жити. Сенсом життя такої людини вже стає знищення кожного, хто прийшов на нашу землю зі зброєю. На жаль, таких людей, які втратили все на цій війні, у нас багато… Ми не маємо права залишити цю війну нашим дітям. Ми зобов’язані викорінити це суцільне зло під назвою «російський фашизм». Оце і є наш головний стимул, ми воюємо за щасливе та безпечне майбутнє наших дітей!
