Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Своє життя Костянтин поєднав з армією влітку минулого року, коли добровільно виявив бажання стати на захист держави. Бойовий досвід хлопець здобував на передових рубежах, де неодноразово з побратимами штурмував ворожі позиції та визволяв окуповані села. Згодом дістав поранення, пройшов тривале лікування та реабілітацію. Нині він займається процесами мобілізації в Полтаві.
— 18 липня минулого року я добровольцем прийшов до Полтавського об’єднаного міського ТЦК та СП, пройшов медкомісію, тести, профвідбір. За розподілом потрапив до одного з десантно-штурмових підрозділів, — розповідає Костянтин. — Близько трьох тижнів проходив спеціальну військову підготовку за кордоном, потім ще кілька тижнів нас готували інструктори в Україні. Опанував фах гранатометника та здобув відповідні навички.
На початку вересня молодий десантник разом зі своїм підрозділом прибув у район виконання бойових дій на півдні України. Там Костянтин здобував свій бойовий досвід, чи не щоденно вступаючи у вогневий контакт із противником.
Завдяки своїй професійності та мужності Костянтин увійшов до складу штурмової групи, яка мала вибити ворога з населеного пункту Білогірка, що на Херсонщині.
— До села група заходила під прикриттям наших танків та артилерії. Тоді був важкий бій, але завдання ми виконали — зайняли позиції рашистів, які від нашого натиску відступили. Однак потім почалося справжнє пекло, — пригадує десантник. — Першим зазнав поранення мій товариш. З іншим побратимом наклали йому турнікет, стабілізували і винесли на точку евакуації, а самі повернулися назад. Всю ніч трималися під суцільними ворожими обстрілами і штурмами. Противник за будь-яку ціну намагався повернути втрачені позиції. Особисто я прощався з життям двічі — вперше, коли постріл з РПГ пройшов сантиметрів на 40 вище мого окопу, а вдруге, вже коли був поранений у передпліччя та стегно.
Українських десантників противник постійно штурмував з перевагою у живій силі, тож на ранок хлопцям довелося відійти із цих позицій. Із собою їм вдалося забрати російського полоненого, який пізніше надав корисну інформацію.
Варто зазначити, що всі зусилля наших десантників не були даремними — підрозділ Костянтина виконав першочергове завдання: вибив ворога з його позицій. Це, зі свого боку, дало змогу іншому штурмовому підрозділу звільнити від росіян сусіднє окуповане село Давидів Брід — стратегічно важливий населений пункт. Саме звідти пізніше розвивався наступ на Берислав та Херсон. За заслуги в цьому бою десантників відзначив Президент України.
Після лікування у військовому медичному закладі та реабілітації Костянтин не зміг повернутися до рідного десантного підрозділу — далися взнаки його бойові поранення. Тож він продовжив військову службу в Полтавському об’єднаному міському ТЦК та СП.
— Спочатку проходив службу в роті охорони, а пізніше був призначений на одну з посад в мобілізаційному відділі. Намагаюся якнайшвидше опанувати тонкощі роботи з процесами мобілізації, починаючи від заходів оповіщення і завершуючи роботою з Єдиним державним реєстром військовозобов’язаних, — підсумував Костянтин.
