Важливу роль відіграла також змога обрати посаду — рекрутери бригади запропонували чоловіку вибір з низки вакантних посад і він обрав посаду оператора НРК….
Історія про те, як українські бджоли з унікальної військової пасіки стрілецького батальйону під Бахмутом літають за лінію фронту.
За словами заступника командира батальйону з морально-психологічного забезпечення підполковника Валерія Ткачука, цей стрілецький батальйон сформований з мобілізованих військовослужбовців, зокрема й начальник медичної служби майор Володимир Головащенко — колишній цивільний стоматолог.
— Він зумів створити гарний, згуртований військовий медичний колектив, який працює на дуже високому рівні, — розповів Валерій. — Але, окрім налагодженої медичної служби, вони навіть у наших спартанських, складних умовах здатні на такі прояви, як розвести пасіку. Пригощали мене медом — смачнішого я в житті не куштував.
Саме заступник комбата звернув увагу на цікаву гру слів: «Виходить, наш військовослужбовець зробив медичний пункт мед-пунктом, тобто ще й медовим».
Творцем пасіки — унікальною, як для війни, людиною виявився санітар-радіотелеграфіст медичного пункту Сергій. Багато років тому він проходив строкову службу в морській піхоті, і досі автоматично представляється «старшим матросом» (потім виправляється — «старший солдат»). За словами Сергія, до мобілізації він п’ять років займався бджолярством, але не вважає це дуже великим досвідом і каже, що цим «можна все життя займатися, і все одно не будеш знати про бджіл усе».
Своїх «домашніх» бджіл Сергій віддав сусідові, а зараз на імпровізованій фронтовій пасіці на задньому дворі медпункту батальйону має 12 нових саморобних вуликів. Це приблизно 600 тисяч бджіл, цілі хмарки яких безперестанку проносяться поряд із нами, тож наближатися до них трохи боязко. Але Сергій заспокоює, каже, що нема чого боятися, адже вони зараз дуже зайняті — летять на соняшники.
І справді, у цю пору на Донеччині незліченна кількість квітучих соняшникових полів…
Сергій свого часу служив сапером у морській піхоті в Севастополі, також закінчив київське кулінарне училище. Розповідає, що «трохи працював кухарем, а потім поїхав з Києва жити в село» — на Чернігівщину, за 120 кілометрів від столиці. Спокійне «пасторальне» життя перервалося в ніч на 24 лютого 2022 року. Уже о восьмій годині ранку Сергій був в одному з київських районних територіальних центрів комплектування.
— Тут нас багато з Деснянського ТЦК, — розповідає Сергій. — Ось наш водій Іван — ми з ним разом із першого дня. Нас після прибуття одразу призначили в роту охорони ТЦК, а потім, 7 травня, направили в бригаду.
На запитання, як кулінар став санітаром, у відповідь жартує — «крові не боявся». За минулий рік у складі окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького Сергій встиг побувати під Бахмутом, на Харківщині, на Житомирщині, а цього року вже були Херсонщина та знову Бахмутський напрямок. Тут, за лічені кілометри від ворожих позицій, і з’явилися два місяці тому фронтові вулики.
Війна змінила долі не лише людей, а й тварин. Нині під Бахмутом є розбиті або залишені людьми господарства, зокрема й пасіки. Бджоли без нагляду перенакопичують мед, самі занадто плодяться, а потім «зайві» починають роїтися та шукати нові місця для проживання. Один із таких безпритульних роїв побачили побратими Сергія, які знали про його захоплення в цивільному житті.
— Оцей рій тут пролітав, я поставив «пастку» — невеликий вулик із ящика з-під набоїв, їхнім розвідникам сподобалося, і вони привели решту. Вони влітають — потім я їх пересаджую, — розповідає старший солдат.
Для «пересаджування» Сергій своїми силами зробив уже кілька вуликів, які згодом побачили нові бджоли-розвідники.
— Прилітають, кружляють біля цих коробок. Ось дуже великий рій, багато прилетіло, — каже він. — Тут поряд є соняшникове поле, будяк цвіте, конюшина… багато медоносних рослин, а зараз найбільший «взяток» ( здобич бджіл із квіток рослин. — Авт.), тож бджоли із задоволенням летять до нового житла.
За кілька тижнів на «мед-пункті» зібрали вже близько десяти літрів цього корисного продукту, який медики роздали по своїх підрозділах.
Запитуємо, як бджоли реагують на постійні обстріли. Сергій підтверджує, що ці комахи відчувають навіть далекий грім, передбачають дощ — ховаються. А до обстрілів наче звикли: «Літають навіть на ту сторону фронту і беруть „у них“ мед».
Захоплення Сергія зацікавило й інших.
— Ось Ігор цікавиться, — говорить військовий бджоляр. — Зараз він на чергуванні. У нього в Погребах, під Києвом, є дача, то каже: «мабуть, заведу, мабуть, будуть і в мене бджоли…»
І сам Сергій говорить, що після перемоги обов’язково поновить свою пасіку. Якщо буде можливість, то збирається і частину цих вуликів взяти із собою:
— Як собак чи кішок забирають, коли звикають до них хлопці. Буде можливість — і бджоли поїдуть зі мною. У будь-якому разі готую їх до цього, сітку купив для вентиляції… Але на таку кількість пару вуликів треба залишати — бджолу шкода, вона прилетить, а нема куди повертатися. Тому візьму тільки частину, як буде можливість.
Фото автора
