Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Про це Інформаційному агентству розповів заступник командира з тилу окремої повітрянодесантної Січеславської бригади майор Денис Браницький.
— Вже у п’ять років я почав займатися спортивною гімнастикою в рідному місті Кам’янець-Подільський, а в 10 захопився боксом, — розпочинає розмову Денис. — Одного разу, коли був на змаганнях у Броварському вищому училищі фізичної культури, місцевий тренер побачив мене на ринзі та запропонував навчатися і тренуватися на базі їхньої школи.
Цим тренером виявився Юрій Нужненко, в минулому професійний та дуже титулований український боксер. Прийнявши запрошення, хлопець став на професійний шлях і протягом навчання у школі встиг стати багаторазовим переможцем не тільки чемпіонатів України, а й міжнародних турнірів з боксу. Черговим переломним моментом у житті Дениса стала строкова служба.
— Усвідомлений вибір стати професійним військовим я зробив через пів року строкової служби, тому вступив на факультет аеромобільних військ та розвідки Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, — каже Денис. — Під час навчання не покинув спорт, тож виступав за збірну команду академії з рукопашного бою та кікбоксингу.
Після випуску у 2015 році хлопець потрапив до окремої повітрянодесантної Січеславської бригади, у складі якої брав участь в АТО і ООС та зустрів широкомасштабне вторгнення рф в Україну. Разом з Денисом до бригади прийшов і його рідний брат Дмитро. Обидва спочатку обіймали посади командирів взводів, а потім стали заступниками командирів рот. Згодом, після проходження Q-курсу в межах етапу відбору до підрозділів Сил спеціальних операцій ЗС України, Дмитро перевівся у спецпідрозділ на Хмельниччині, а Денис продовжив службу в ДШВ.
— Дмитро був командиром групи, — розповідає Денис. — Під час участі в ООС у 2019 році, коли їхня група поверталася із завдання брат підірвався на міні. Його евакуювали, але через тяжке тілесне ушкодження лікарям довелося ампутували йому ліву ногу нижче коліна.
Після багатьох операцій, протезування та подолання важкого шляху відновлення Дмитро вже у 2020 році, за порадою побратима, який мав схоже ушкодження, взяв участь у відборі на змагання серед людей з інвалідністю. Зараз він не лише залишився на службі, а й бере участь в Іграх Нескорених та Іграх Воїнів. У спортивній скарбничці Дмитра перемоги та призові місця на міжнародних змаганнях з веслування, велогонки та волейболу сидячи. Денис пишається незламною волею та прагненням до повноцінного життя свого брата.
У вересні 2021 року Денис встиг побувати в новому для себе амплуа — фотомоделі. У межах урочистостей з нагоди 30-ї річниці створення ЗСУ його фото обрали як уособлення українського воїна та розмістили на білбордах по всій країні.
Захищаючи Батьківщину на Авдіївському напрямку, у квітні 2022 року хлопець отримав серйозне поранення.
— Того дня був артилерійський обстріл, — пригадує ті події військовий. — Коли все начебто припинилося, я вийшов з бліндажу для перевірки особового складу. Під час переходу від однієї позиції до іншої потрапив під наступну хвилю обстрілу. Два ворожі снаряди розірвалися поруч зі мною — один спереду, а інший позаду. Я дістав кілька поранень уламками в різні частини тулуба.
Під час лікування військовий переніс три операції. У серпні 2022 року він повернувся до своєї бригади, але вже на нову посаду — заступника командира з тилу окремої повітрянодесантної Січеславської бригади. Зараз чоловік готується створити власну родину з жінкою-офіцером, яка також проходить службу в одній з частин на сході нашої країни.
