У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
За скупими рядками повідомлень про бої нечасто можна побачити, як саме здобуваються ці метри і кілометри звільненої української землі. Наш кореспондент побував в окремій танковій бригаді імені Костянтина Пестушка і поспілкувався з танкістами, які ведуть бої поблизу Бахмута.
Про те, як саме звільняють від окупантів метри української землі, розповів заступник командира танкової бригади полковник Максим Кітугін.
― Сьогодні немає такого розуміння, як «воювати ротами». І широкого фронту, як було раніше, теж немає. Нині воюють штурмовими групами ― від двох до десяти-дванадцяти бійців, за підтримки артилерії, танків та легкої бронетехніки.
Умови важкі. Навіть сто метрів пройти ― це інколи багато. росіяни закріплюються в посадках, перед якими заміноване поле. Буває так, що можна пройти кілометр посадки і не мати вогневого контакту, а можна за кожні 10 метрів завзято битися. Часто балки та залишки посадок по кілька разів переходять з рук у руки.
Проходи в мінних полях розміновують переважно фахівці інженерних підрозділів, просто тому, що використання установок розмінування (УР. ― Авт.) є небезпечним. Висування техніки видно за 10 км, і російські «Орлани» висять у повітрі майже постійно. Дальність роботи УР-77 до пів кілометра, а якщо у неї прилетить і вона здетонує, то дістанеться всім, хто буде поряд ― вибухівки в ній багато. Майже двотонну установку УР-83П також дуже важко доставити на позицію, тому інженери використовують «бангалори» (бангалорська торпеда ― англійський підривний заряд для проходу в мінних полях. ― Авт.), ЗРП-2 «Стежина». Інженерна група висувається вперед, робить прохід, яким вже йдуть наші штурмовики.
Про один такий бій розповів екіпаж танка Т-72.
Командир танка, посміхаючись, пригадує:
― Ми отримали завдання висунутись та підтримати піхоту. Я командую навіднику: «Люк закрий!», але він мене не почув. Так і пішли…
…Сорокатонна «звірюга», закутана масксіткою, заревіла, вискочила з капоніра. Хитнулися від диму гілки дерев, механік узяв важіль на себе, плавно вписався в поворот, додав газу… Друга, третя, четверта передачі.
Як каже механік-водій, найнебезпечніше ― це пройти шматок поля, адже він практично голий, із вистриженою під нуль снарядами та кулями посадкою.
У прилади спостереження танкістам було видно, як попереду щось димить. Дим був чорний, а це значить, що горить «залізо». Враховуючи, що туди з піхотою майже годину тому пішли дві БМП, то, можливо, одна з них або обидві вже підбиті. І взагалі ― якщо на допомогу висмикнули танчик, то в піхоти справи йдуть кепсько.
Навідник, дивлячись то в один, то в інший прилад спостереження, шукає противника і напівголосно матюкається. Якщо вичленувати суть, то все зводиться до простого запитання:
― Де ці п…ри?!
Рація шипить і булькає, але що кажуть ― зрозуміти важко.
Мехвод тисне «на всю котушку», командир припав до свого приладу спостереження і всі невідривно «обмацують» поле очима.
Несподівано поряд із танком ударив вибух, по броні протарабанили уламки.
Першим помітив ворога мехвод і закричав у ТПП (танковий переговорний пристрій. ― Авт.):
― Є!!! Сука, ось вона!! На 10 (годин)!
По нашому танку вели вогонь з двох точок, вибухи виникали то поряд, то далі, але росіяни мазали.
І тут і командир, і навідник побачили закопаний по саму башту російський танк.
Тепер рахунок пішов на секунди, ціна яким ― життя. Навідник посилає перший снаряд. Не влучив. Другий, третій, четвертий.
Є влучання. Друге. Над російським танком густіє дим і, нарешті, вилітають протуберанці біло-жовтого, у білому диму, полум’я. Детонація боєкомплекту ― башта, наче шалена пательня, відлітає вбік.
У танку спекотно, в роті сухо. Від диму дере горло. Мокрий шоломофон тисне на чоло. Ляскає автомат заряджання, здригається гармата. Трасери цілевказівки від нашої піхоти летять уздовж посадки. Там, куди вони вказують, ховається другий замаскований російський танк.
У нього стріляють спочатку осколково-фугасними снарядами, а коли маскування розкидало вибухами, вдарили кумулятивними. Незабаром і цей танк було знищено.
Мехвод повільно рухає танк уперед, уздовж посадки. У відкриті люки почали долітати звуки стрілецького бою. Вже можна обережно визирнути з башти і махнути рукою у відповідь на вітання піхотинців. Вдихнути гаряче, але, здається, таке свіже повітря. Побачити, як одного з поранених швидко несуть на ношах, поруч із ношами біжить, спотикаючись, боєць, тримаючи на витягнутій руці систему з крапельницею.
Командир штурмової групи на запитання про втрати радісно відповідає: «Усі живі, є лише поранені».
Визволено чергову сотню метрів нашої землі…
Фото окремої танкової бригади імені Костянтина Пестушка
