Серед причин популярності бригади серед військовослужбовців — довіра до командира частини Кирила Вереса, високі результати на полі бою та позитивні…
Нещодавно ми вже розповідали про головного сержанта зенітно-ракетного взводу окремої повітрянодесантної Січеславської бригади молодшого сержанта Іллю Пирогова, якій має на своєму рахунку збиті російські Су-25 та Ка-52.
Щоб вполювати ворожі літаки треба мати неабияку витримку та сміливість, яких у колишнього гірника очисного забою більш ніж достатньо, але історія, що трапилася з ним 19 червня 2023 року, потребувала трохи інших вмінь та рис характеру.
— Наш підрозділ вивели в тил на відновлення, тож, користуючись нагодою, того дня ми разом з побратимами приїхала до сільського магазину, щоб купити цигарок та смаколиків. Раптом поруч зупинилося цивільне авто, водій якого благав про допомогу. З його слів, один місцевий чоловік підірвався на вибуховому пристрої на березі річки Оскіл. Скоріш за все, йому відірвало п’яту, але він ще й досі живий та кличе на допомогу, — пригадує ті події Ілля. — Враховуючи мій медичний досвід, я одразу вирішив їхати, але розуміючи, що це прифронтові території, покликав з собою одного з побратимів.
Коли хлопці приїхали до мосту через Оскіл та добралися до місця пригоди, то побачили там трьох цивільних, які повідомили їм, що все узбережжя засіяне «лепестками».
Перший варіант міни не має пристрою самоліквідації, другий забезпечений пристроєм, що забезпечує самоліквідацію міни підривом після закінчення 1-40 годин із моменту установки (час самоліквідації залежить від температури навколишнього повітря). Зовні ці два різновиди міни відрізняються лише тим, що на крилі міни ПФМ-1С нанесена літера «С». «Лепесток» — протипіхотна фугасна міна ПФМ-1 натискної дії радянського виробництва. Є майже точною копією американської міни BLU-43 / B Dragontooth. Була прийнята на озброєння ще за часів срср. Широко застосовується росіянами під час бойових дій в Україні. Існує в двох варіантах: ПФМ-1 та ПФМ-1С.
— Один із цивільних показав мені на дерево, яке знаходилося близько 30 метрів від нас, та розповів, що поранений лежить десь 4 метри ліворуч. Також він повідомив, що поранений вже певний час не відповідає, тож можливо він втратив свідомість від втрати крові, — розповідає хлопець. — Йти навпростець через траву, яка сягала мені грудей, було б самогубством, але рятувати людину треба. Ми вирішили йти вздовж окрайку води, де було хоч якось видно, куди робити наступний крок. Діставшись до рівня дерева, я почав кликати пораненого й він, на мій подив, відповів. Між нами була відстань близько 4 метрів. Я запитав у нього про його стан та отримавши відповідь, що все погано, кинув йому турнікет, щоб він якомога швидше зупинив кровотечу, але той відповів, що у нього відірвана п’ята й він не може самостійно пересуватися (Ілля кинув турнікет інтуїтивно, забувши, що перед ним не військовий, а цивільний, якій немає жодного уявлення, як цим користуватися. — Авт.).
Зрозумівши, що доведеться йти до пораненого по замінованій ділянці місцевості з високою травою, військовий став шукати вихід з ситуації. Він зняв з себе каску та почав розчищати нею траву, не торкаючись землі, щоб бачити куди ставити ногу. Діставшись пораненого, він побачив, що той лежить на пустій гумовій камері від вантажівки. Чоловік розповів, що плавав на камері, а коли течія знесла його нижче, вирішив повернутися до речей навпростець по узбережжю.
— Я оглянув стопу пораненого, вона була повністю розірвана вибухом, а п’яти, можна сказати, і взагалі не було. На запитання цивільного про стан ноги, я сказав, що все нормально та почав розповідати подібну історію зі свого досвіду, щоб його заспокоїти, — наголошує десантник. — Я дістав свою аптечку, у якій, враховуючи, що я бойовий медик, набагато більше, ніж у звичайного військового. Найперше, що я зробив, це наклав на ногу турнікет, щоб зупинити кровотечу, та написав час 17.46. Потім затампонував рану та зробив тугу пов’язку, щоб пораненого було можливо транспортувати.
Поки Ілля надавав першу медичну допомогу, він почав кричати місцевим, що пораненого треба звідси евакуювати, але робити це навпростець через траву дуже небезпечно. У відповідь йому пообіцяли, що має прийти човен, але він так і не з’явився. Зрозумівши, що допомоги не буде, вони з побратимом вирішили евакуювати пораненого так, як прийшли самі — вздовж окрайку води.
— Я ще раз перевірив ділянку, що відділяла мене від узбережжя, розгорнув на ній пошкоджену камеру та потягнув пораненого до води. Мій побратим Владислав допоміг спустити цивільного з берега, а потім ми вдвох, по груди у воді, за допомогою камери почали транспортувати його до містка, — зазначає військовий. — Прибула на виклик цивільна швидка відмовилася нести ноші на місток та допомагати евакуювати пораненого, бо, з їхніх слів, боялися мін. За допомогою цивільних, що були на місці, події ми за кілька спроб спромоглися підняти пораненого на місток, а потім понесли його до місця, де стояла швидка, та завантажили у машину.
Передавши пацієнта цивільним лікарям, Ілля розповів про всі маніпуляції, що він зробив хворому, та наголосив, що того потрібно
якнайшвидше доправити до лікарні та надати кваліфіковану медичну допомогу. На подив хлопця, швидка ще близько 10 хвилин стояла на місці й лише потім поїхала. Оцінюючи свої дії, хлопець впевнений, що все зробив правильно та врятував тому цивільному життя.
Зараз Ілля Пирогов продовжує боронити Батьківщину і мріє після нашої Перемоги повернутися на шахту та будувати своє цивільне життя.
Фото автора
