Спрощений алгоритм дозволяє поновитися до війська без судової тяганини. Це стало вирішальним аргументом для багатьох бійців. Історію одного із них фахівці групи комплектування 1-ї Президентської…
Музичний гурт «Вертеп» вже понад 20 років на сцені. Його творчість добре відома за межами рідного Дніпра. Попри те, що сьогодні п’ятеро з восьми учасників гурту боронять Україну зі зброєю в руках, тривають концерти, народжуються нові пісні і виходять у світ нові кліпи. Кореспондент АрміяInform зустрівся з фронтменом гурту Тимофієм Хом’яком.
«Потримай, будь ласка, чергу в ТрО — ми вже їдемо»
— Розкажи, як ви зустріли велику війну?
— У гурті «Вертеп» офіційний склад — це восьмеро музикантів. Про те, що ми маємо військові звання, довелося згадати вже наступного дня після широкомасштабного вторгнення, коли ми пішли до місць формування ТрО та до «військкоматів».
Я пішов рядовим. Микола Константінов, наш барабанщик, вокаліст — перебував на той час у Чехії. Він зідзвонився зі своїми двома побратимами — один був на окупованій частині Харківщини, другий — у Каховці. Разом вони виїхали в Україну. Зателефонували мені й кажуть: «Потримай, будь ласка, чергу в ТрО — ми вже їдемо».
Микола Константінов став капеланом, інший наш товариш — майор, він займається дуже важливою справою у війську, тому не буду називати його прізвище. І буквально місяць тому наша наймолодша учасниця гурту Настя Сердюк підписала контракт, зараз проходить навчання.
— Які перші враження від військової службі?
— 26 лютого я отримав автомат і на диво дуже швидко навчився його розбирати й збирати. Для мене, як для гуманітарія та історика, це було надскладним завданням. Але виявилося, що все можна осилити. Тому я звертаюся насамперед до всіх чоловіків України: йдіть до війська, не буде соромно дивитися своїм дітям та онукам в очі.
«Йдіть до війська, не буде соромно дивитися онукам в очі»
«Несподівано мені в бліндаж зателефонував декан вишу…»
2 січня надійшли документи з військової кафедри. Зв’язку не було геть зовсім. Ото хлопці здивувалися, коли мені несподівано в бліндаж зателефонував декан. Якесь диво — зима, холодно, просто треш. «Старлінки» тоді ще не підвезли. Декан каже у слухавку: «Вітаю із присвоєнням первинного офіцерського звання — молодший лейтенант». Згодом я отримав посаду за своєю спеціальністю. Як я був замполітом-істориком по життю, так, власне, і продовжую зараз ним працювати.
«Як я був замполітом-істориком по життю, так, власне, і продовжую зараз працювати»
— Розкажіть, як народжуються ваші пісні…
— Ми мали презентувати програму з назвою «Пісні тероборони» 8 березня 2022 року в Дніпрі. На той момент ми вже як восьмий рік їздили по «передку» — по Луганській, по Донецькій області. Відіграли близько 300 концертів. Розуміли, що формування територіальної оборони не те, що на часі, а воно вже перезріло, — стало необхідністю. Багато пісень народилось саме тоді.
8 березня в гурту «Вертеп» день народження. Ми його традиційно святкуємо концертами. Це був 21-й день народження — на початку лютого 2022 року ми запустили рекламу, що будуть «Пісні тероборони». Зрозуміло, що концерт з об’єктивних та зрозумілих причин не відбувся. І як не дивно, у перший місяць великої війни думок про те, що хтось з нас повернеться до творчості, просто не було. Десь у квітні ми не лише активно почали писати пісні, а навіть знімали кліпи на телефон. Присилали їх в Дніпро Вадиму Власенку — головному редактору місцевого телеканалу. Своїм хлопцям-музикантам, які залишились тут волонтерити, скидали треки. Наприкінці весни вже було три нові композиції, на осінь — ще три, за зиму — ще три. Ще трішки — і скоро буде альбом справжніх військових ліричних і бойових пісень тероборони.
«В окопах, насамперед, згадую близьких, рідних, свою кохану…»
Ми були тижнями в окопах без інтернету, під щоденними обстрілами. Згадую, як вітав з днем народження свою дружину. Тоді ми стояли десь під Вугледаром. Зв’язку не було… Думаю, спробую вийти в поле, раптом візьме. Не вдавалось — «касети», «гради», все летіло на голову… І так щоп’ять хвилин. Хлопці підказали мені «перевірений спосіб» мобільного зв’язку: «на мотузочку прив’язуєш свій телефон, вмикаєш «вай-файчик», закидуєш на бліндажик, чекаєш поки прилетить «пі…ський» орланчик, що роздає WF. І розмовляєш…»
Якщо тобі пощастить, то те, що ти написав у месенджері, — твоїй дружині дійде. І ось ти чуєш: «пік-пік» — відправлено… А потім: «пік-пік» — SMS від неї… Так читали і новини: «наші прорвалися на якомусь напрямку», «Блінкен сказав те-то й те-то» — це мені як політінформація була… Пробігся по окопах, доповів хлопцям, що у світі відбувається….
— Кому маємо подякувати за те, що можемо про це зараз говорити?
— Український народ став нацією у 2022 році — це не просто якась така міфічна чи ефемерна субстанція, про яку нині говорить весь світ — ні. Я повірив у наш народ ще у 2014 році.
Нам закидали, що ніколи з нас не буде діла, бо це вічна українська проблема — на три гетьмани два козаки. Ні, це ж наше і багатство, зокрема. Це говорить про те, що нас ніхто не зробить ані вівцями, ані рабами. Українському народові дякую за те, що вкотре ми не те, що об’єдналися, а стали нацією, і увесь світ знає — хто ми і наші діти. Зараз мої в Німеччині, вони чітко і назавжди викарбували в собі те, що ми — українці. І вони вже незабаром повертаються, нарешті.
«Такого кайфу ми не відчували ніколи в житті за 22 роки своєї музичної діяльності»
22 червня нам вдалося зіграти дуже крутий концерт у лісі для підлітків 15–17-ти років — переможців обласного етапу військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура»). Все було офіційно — зібрали наш склад з різних родів військ. Визнаю, що такого кайфу ми не відчували ніколи в житті за всі 22 роки своєї музичної діяльності. Були різні сцени — великі, маленькі, ми грали на «Зеніті» та шахті «Бутовка» — драйву вистачало. Виступали на сцені з Олегом Скрипкою, на баржах «Козацька Січ». Але порівняно з цією сотнею юнок та юнаків, які співали кожну другу пісню з нами і гарцювали навколо нас у якихось танках та гопаках зі швидкістю сорок кілометрів на годину, це було неймовірно.
Спортивні, підтягнуті, правильно виховані — і кожен другий хлопець уже зараз знає, що піде до війська. Не тому, що прийде повістка, ні. Він вже вибір зробив. Я зараз оптимістичніший і спокійніший за долю нашої країни, ніж це було у 2014-му, коли я радів, що народ об’єднався. Зараз я знаю, що у нас є продовження, ми — нація, є наші діти. І буде свято, бо «війна не гра, та малим в неї треба грати, для того, щоб перемагати!»… (слова із пісні. — Авт.).
Фото гурту «Вертеп», Віктора Качанова, Тимофія Хом’яка
