Водночас є питання, які потребують доопрацювання, адже поставити бійця у штат частини ще не означає повністю повернути його до виконання завдань. Зокрема, механізм потребує вирішення…
Уже майже півтора року минуло відтоді, як Україна почула сигнал «повітряна тривога». За період широкомасштабного вторгнення всі українці згуртувалися навколо Збройних сил України, а наші захисники щомиті докладають титанічних зусиль у боротьбі з російським агресором. Кореспондентка АрміяInform поспілкувалися з військовослужбовцями, які боронять нашу країну в найгарячіших точках російсько-української війни, а захисники поділилися бойовим досвідом та розповіли, що надає їм сили та мотивації рухатися вперед.
Старший медик роти Едуард із позивним «Харон»
З початком широкомасштабного вторгнення майбутній бойовий медик одразу вирушив до територіального центру комплектування й очікував своєї черги.
Після навчань та злагодження підрозділу Едуард вирушив боронити околиці Бахмута разом зі своїми побратимами.
— Ми охороняли одну із трьох доріг, які ведуть у місто-фортецю Бахмут. Крім того, що я медик, я ще стрілець. Фактично тоді я був з піхотою. Тоді трапився випадок, який я запам’ятаю на все життя. Наші окопи до ворожих були доволі близько. Ми почули, як ворожий командир кричав своїм підлеглим оркам: «Не окапиваться». Як тільки побачили москалів, одразу зав’язався стрілецький бій. Один піхотинець противника у шоковому стані бігав просто перед нашими окопами, щоправда, одразу поповнив ряди «хороших рускіх». Тоді наш підрозділ воював проти вагнерівців, — згадує «Харон».
Едуард каже, що на все життя запам’ятав, як уперше надавав домедичну допомогу пораненому побратиму, доки тривав ворожий обстріл.
— Тоді був мінометний обстріл. Я перебував на позиції, а повз мене проходив мій побратим. Ми обмінялися кількома словами, і буквально за хвилину стався приліт. Я допоміг пораненому спуститися в укриття. В побратима було осколкове поранення, і я надав йому допомогу.
Захисник розповідає, що зараз найголовніша мета його життя — вигнати ворога з української землі.
Стрілець-зенітник Василь із позивним «Котик»
Від початку створення батальйону чоловік із побратимами організовували та налаштовували роботу аеророзвідки.
— Як тільки сонечко встає, так ми одразу і запускаємо дрон в повітря. Ми маємо спостерігати, щоб до наших позицій не підходила техніка противника та щоб ворог не намагався йти на штурм. Тільки-но помічаємо переміщення, одразу передаємо дані для арти або на штаб. Тоді старші брати починають працювати по москалях і гарно їм насипають, — каже «Котик».
Стрілець-зенітник розповідає, що зараз вони із хлопцями працюють над тим, щоб почати кидати «подарунки» окупантам.
— Найбільше запам’ятав, як ми передали дані нашим мінометникам і як влучно хлопці відпрацювали по окупантах. Тоді у ворога саме була заміна кулеметників. Один із них повертався, а інший тільки заступив на чергування. Перша міна завжди пристрілочна, але вийшло так, що з першого снаряда наші мінометники влучили просто по кулеметнику противника, який змінився. Від нього майже нічого не залишилося. Друга лягла у «гніздо», де скупчилися решта кулеметників ворога. Ми як «очі» наших побратимів усе це спостерігали,— додає захисник.
Стрілець Володимир із позивним «Солян»
— Бойового досвіду у нас вже багато. На ввірених позиціях ми тримали дорогу Бахмут—Соледар. Тоді рашисти обстрілювали нас з артилерії, мінометів, інколи заїжджав танк, але жоден з нас ніколи не забуде авіацію. Це велика сила, і дуже страшна, але ми вистояли. Доволі часто ми вступали в безпосередній контакт з ворогом. Це було переважно тоді, коли ми відбивали їхні штурми. Найбільше запам’ятав, коли піхота ворога значно переважала нас, але ми все одно відбили той штурм. Також це відбулося завдяки злагодженій роботі з мінометниками, які підтримували нас, — розповідає «Солян».
Водій управління Віктор із позивним «Яндекс»
Основними завданнями захисника були евакуація поранених з передових позицій та відвезення побратимів на бойову роботу. Але якщо ти військовослужбовець ЗСУ, то апріорі виконуєш усі поставлені завдання.
— Під Бахмутом був випадок, коли ми стояли поруч з іншим підрозділом. У них не було евакуаційного автомобіля, тому я на свій страх і ризик вивозив їхніх поранених з позицій. Але на цій війні усі наші захисники одна велика сім’я, тому треба допомагати кожному, — переконаний Віктор.
У Бахмуті водій перебував понад два місяці. «Яндекс» розповідає, що. постійно стикаючись із жорстокістю окупантів та безперебійними обстрілами, їм з побратимами давав наснаги та сил гумор.
— Тоді ми стояли проти вагнерівців. Ворог здійснював «м’ясні атаки». Якщо наші позиції тримало умовно декілька відділень, то у них висувалися понад 200 осіб щодня. Але хлопці все одно тримали позиції і мужньо оборонялися. Ми дуже сильна нація і реально непереможні. Усіх захисників, які перебувають на лінії зіткнення, об’єднує жага Перемоги і усвідомлення, що ми усі як один кулак. Ворогів може йти багато, але в них ніколи не буде такої переваги як у нас, адже ми на своїй землі й ніколи не здамося, — запевняє водій управління.
Командир зенітно-артилерійського взводу Ігор із позивним «Хантер»
Рота вогневої підтримки, у якій проходить службу Ігор, боронить Донеччину та Луганщину. Командир поділився декількома епізодами з Харківської операції.
— Коли ворог відходив, ми рухалися позаду них і зачищали населені пункти та ліси, які тимчасово перебували під окупацією. Тоді мої побратими виконали неймовірно великий обсяг роботи з розмінування території, адже рашисти залишали після себе безліч вибухонебезпечних речовин. Також тоді ми затрофеїли багато боєприпасів. У лісі, який ми розміновували, ми знайшли цілі склади зі снарядами до мінометів, артилерії та навіть просто з патронами до автомата.
Після Харківської операції «Хантер» зі своїми побратимами вирушив боронити дорогу між Бахмутом та Соледаром.
— Тоді ми доволі мужньо тримали оборону. Ворог дуже тиснув на нас своєю артилерією. Але в цілому наші підрозділи показали високі результати. Дехто вважає, що на війні можна звикнути до будь-чого, але я з цим не можу погодитися. Ніколи не звикну втрачати побратимів. Це для мене найстрашніше, але кожного ми пам’ятаємо і обов’язково помстимося. Окупанти принесли в нашу країну дуже багато зла. Саме українці є тією сильною нацією, яка не пускає їх далі в Європу. У нас є унікальний шанс раз і назавжди вигнати рашистів, і ми до цього обов’язково прийдемо разом, — додав Ігор.
Фото автора
