Про це свідчать численні відео, якими у соцмережах діляться самі росіяни. Сухопутний «коридор смерті» У результаті систематичних ударів українських безпілотників…
Уже майже півтора року минуло відтоді, як Україна почула сигнал «повітряна тривога». За період широкомасштабного вторгнення всі українці згуртувалися навколо Збройних сил України, а наші захисники щомиті докладають титанічних зусиль у боротьбі з російським агресором. Кореспондентка АрміяInform поспілкувалися з військовослужбовцями, які боронять нашу країну в найгарячіших точках російсько-української війни, а захисники поділилися бойовим досвідом та розповіли, що надає їм сили та мотивації рухатися вперед.
Старший медик роти Едуард із позивним «Харон»
З початком широкомасштабного вторгнення майбутній бойовий медик одразу вирушив до територіального центру комплектування й очікував своєї черги.
Після навчань та злагодження підрозділу Едуард вирушив боронити околиці Бахмута разом зі своїми побратимами.
— Ми охороняли одну із трьох доріг, які ведуть у місто-фортецю Бахмут. Крім того, що я медик, я ще стрілець. Фактично тоді я був з піхотою. Тоді трапився випадок, який я запам’ятаю на все життя. Наші окопи до ворожих були доволі близько. Ми почули, як ворожий командир кричав своїм підлеглим оркам: «Не окапиваться». Як тільки побачили москалів, одразу зав’язався стрілецький бій. Один піхотинець противника у шоковому стані бігав просто перед нашими окопами, щоправда, одразу поповнив ряди «хороших рускіх». Тоді наш підрозділ воював проти вагнерівців, — згадує «Харон».
Едуард каже, що на все життя запам’ятав, як уперше надавав домедичну допомогу пораненому побратиму, доки тривав ворожий обстріл.
— Тоді був мінометний обстріл. Я перебував на позиції, а повз мене проходив мій побратим. Ми обмінялися кількома словами, і буквально за хвилину стався приліт. Я допоміг пораненому спуститися в укриття. В побратима було осколкове поранення, і я надав йому допомогу.
Захисник розповідає, що зараз найголовніша мета його життя — вигнати ворога з української землі.
Стрілець-зенітник Василь із позивним «Котик»
Від початку створення батальйону чоловік із побратимами організовували та налаштовували роботу аеророзвідки.
— Як тільки сонечко встає, так ми одразу і запускаємо дрон в повітря. Ми маємо спостерігати, щоб до наших позицій не підходила техніка противника та щоб ворог не намагався йти на штурм. Тільки-но помічаємо переміщення, одразу передаємо дані для арти або на штаб. Тоді старші брати починають працювати по москалях і гарно їм насипають, — каже «Котик».
Стрілець-зенітник розповідає, що зараз вони із хлопцями працюють над тим, щоб почати кидати «подарунки» окупантам.
— Найбільше запам’ятав, як ми передали дані нашим мінометникам і як влучно хлопці відпрацювали по окупантах. Тоді у ворога саме була заміна кулеметників. Один із них повертався, а інший тільки заступив на чергування. Перша міна завжди пристрілочна, але вийшло так, що з першого снаряда наші мінометники влучили просто по кулеметнику противника, який змінився. Від нього майже нічого не залишилося. Друга лягла у «гніздо», де скупчилися решта кулеметників ворога. Ми як «очі» наших побратимів усе це спостерігали,— додає захисник.
Стрілець Володимир із позивним «Солян»
— Бойового досвіду у нас вже багато. На ввірених позиціях ми тримали дорогу Бахмут—Соледар. Тоді рашисти обстрілювали нас з артилерії, мінометів, інколи заїжджав танк, але жоден з нас ніколи не забуде авіацію. Це велика сила, і дуже страшна, але ми вистояли. Доволі часто ми вступали в безпосередній контакт з ворогом. Це було переважно тоді, коли ми відбивали їхні штурми. Найбільше запам’ятав, коли піхота ворога значно переважала нас, але ми все одно відбили той штурм. Також це відбулося завдяки злагодженій роботі з мінометниками, які підтримували нас, — розповідає «Солян».
Водій управління Віктор із позивним «Яндекс»
Основними завданнями захисника були евакуація поранених з передових позицій та відвезення побратимів на бойову роботу. Але якщо ти військовослужбовець ЗСУ, то апріорі виконуєш усі поставлені завдання.
— Під Бахмутом був випадок, коли ми стояли поруч з іншим підрозділом. У них не було евакуаційного автомобіля, тому я на свій страх і ризик вивозив їхніх поранених з позицій. Але на цій війні усі наші захисники одна велика сім’я, тому треба допомагати кожному, — переконаний Віктор.
У Бахмуті водій перебував понад два місяці. «Яндекс» розповідає, що. постійно стикаючись із жорстокістю окупантів та безперебійними обстрілами, їм з побратимами давав наснаги та сил гумор.
— Тоді ми стояли проти вагнерівців. Ворог здійснював «м’ясні атаки». Якщо наші позиції тримало умовно декілька відділень, то у них висувалися понад 200 осіб щодня. Але хлопці все одно тримали позиції і мужньо оборонялися. Ми дуже сильна нація і реально непереможні. Усіх захисників, які перебувають на лінії зіткнення, об’єднує жага Перемоги і усвідомлення, що ми усі як один кулак. Ворогів може йти багато, але в них ніколи не буде такої переваги як у нас, адже ми на своїй землі й ніколи не здамося, — запевняє водій управління.
Командир зенітно-артилерійського взводу Ігор із позивним «Хантер»
Рота вогневої підтримки, у якій проходить службу Ігор, боронить Донеччину та Луганщину. Командир поділився декількома епізодами з Харківської операції.
— Коли ворог відходив, ми рухалися позаду них і зачищали населені пункти та ліси, які тимчасово перебували під окупацією. Тоді мої побратими виконали неймовірно великий обсяг роботи з розмінування території, адже рашисти залишали після себе безліч вибухонебезпечних речовин. Також тоді ми затрофеїли багато боєприпасів. У лісі, який ми розміновували, ми знайшли цілі склади зі снарядами до мінометів, артилерії та навіть просто з патронами до автомата.
Після Харківської операції «Хантер» зі своїми побратимами вирушив боронити дорогу між Бахмутом та Соледаром.
— Тоді ми доволі мужньо тримали оборону. Ворог дуже тиснув на нас своєю артилерією. Але в цілому наші підрозділи показали високі результати. Дехто вважає, що на війні можна звикнути до будь-чого, але я з цим не можу погодитися. Ніколи не звикну втрачати побратимів. Це для мене найстрашніше, але кожного ми пам’ятаємо і обов’язково помстимося. Окупанти принесли в нашу країну дуже багато зла. Саме українці є тією сильною нацією, яка не пускає їх далі в Європу. У нас є унікальний шанс раз і назавжди вигнати рашистів, і ми до цього обов’язково прийдемо разом, — додав Ігор.
Фото автора
