Про обмін полоненими і співпрацю з ООН, про Міжнародний Комітет Червоного Хреста і права військовозобов’язаних та чимало іншого кореспондентка АрміяInform запитала в Уповноваженого Верховної Ради…
Віроломне вторгнення московитської орди в Україну неабияк пришвидшило процес дерусифікації, внаслідок якої в нашій країні майже не залишилося ані вулиць, що носять імена «великих росіян», ані їхніх пам’ятників.
За часів правління компартійного режиму тисячі населених пунктів «єдиного і неділимого» були перейменовані «на честь видатних діячів партії», «комуністів-ленінців і чекістів». Їхніми «безсмертними іменами» назвали десятки тисяч вулиць, скверів, станцій метрополітену. У кожному населеному пункті височіли ще й помпезні пам’ятники цим катам, 90 відсотків з яких були етнічними росіянами.
Крига почала скресати лише після того, як росіяни анексували Крим
На початку 90-х у Литві, Латвії та Естонії розпочався процес повернення населеним пунктам старих назв. А ще — демонтаж пам’ятників, пов’язаних із «вшануванням та героїзацією» більшовицьких вождів та їхніх прислужників. В Україні ж, на жаль, нічого схожого не відбувалося. За винятком поодиноких фактів зняття з постаментів лєніна та його поплічників, повернення деяким містам і селам їх історичних назв. Крига почала скресати лише після того, як росіяни анексували Крим і прийшли на Донбас «визволяти» його жителів. Тоді, у 2015 році, і розпочався процес декомунізації, внаслідок якої десяткам тисяч міст і сіл, вулиць, шкіл і вишів повернули історичні назви. А ще — Україна практично позбулася пам’ятників, монументів, споруджених на честь «видатних діячів партії».
У 2015 році й розпочався процес декомунізації, внаслідок якої десяткам тисяч міст і сіл, вулиць, шкіл і вишів повернули історичні назви.
Але, за словами народного депутата України Федора Веніславського, залишилося чимало непорозумінь, а то й певних хитрощів із перейменуванням. У деяких містах, наприклад, «вціліли» вулиці зі старими «революційними» назвами, просякнутими радянським духом — Смольна, Аврори, Правди, Правдинська, Іскринська.
Воїни-фронтовики почали самостійно дерусифіковувати свої міста і села
Хтозна як розвивалися б події з відновленням історичної справедливості, коли б не широкомасштабне російське вторгнення в Україну в лютому 2022 року: з початком бомбардувань наших міст і сіл, звірячим насиллям «визволителів» на окупованих ними територіях українці згадали, що назви багатьох топонімів так чи інакше пов’язані з московією, що залишилося чимало пам’ятників росіянам, які не лише ніколи не бували в Україні, а й люто ненавиділи її. Тож суспільство, активісти, воїни-фронтовики почали самостійно дерусифіковувати свої міста і села.
— Я почувався ображеним, проходячи повз пам’ятнику пушкіну, який з усіх сил ганьбив нашого славного гетьмана Івана Мазепу, — каже сержант Олексій Гончарук. — Тож, перебуваючи якось у відпустці, долучився до знесення цього пам’ятника.
Івано-Франківськ став першим містом в Україні, яке повністю звільнилося від російських топонімів
На тлі російської агресії активізувалися процеси дерусифікації: українці стихійно зносили радянсько-російські пам’ятники, під тиском громадськості органи місцевої влади змінювали назви вулиць і навіть цілих міст і сіл, які пов’язані з росією. Івано-Франківськ став першим містом в Україні, яке повністю звільнилося від російських топонімів. 21 квітня 2022 року секретар РНБО України Олексій Данілов наголосив, що тотальна дерусифікація бізнесу, політики та багатьох сфер українського життя неминуча. А міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко у ті ж квітневі дні заявив, що «час прощатися з символами російсько-імперської, радянської ідеології назавжди».
21 березня 2023 року парламент ухвалив зміни до Закону України «Про географічні назви»
Вимоги позбутись усього російського у публічному просторі почали все частіше лунати і з парламентської трибуни. А 21 березня 2023 року парламент ухвалив зміни до Закону України «Про географічні назви». Вони передбачають проведення деколонізації топонімії та впорядкування використання географічних назв у населених пунктах України.
Була ростовська, а стала Чорних запорожців…
Підсумки народної дерусифікації вражають. Лише минулого року понад 7 тисячам населених пунктів повернули їх історичні назви. Наприклад, Новоград-Волинський став Звягелем, селище Ватутіне, що на Черкащині, Багачевим, селище міського типу Суворове, назване на честь «видатного російського полководця олександра суворова», стало Бессарабським, а село Московське на Донеччині — Степовим.
Та найбільше цей процес торкнувся назв вулиць. Наприклад, у Дніпрі лише у квітні 2022 року, коли до ухвалення згадуваного закону залишався майже рік, було перейменовано понад 30 вулиць, які раніше називалися на честь російсько-радянських діячів, чи російських топонімів. Наприклад, вулиця 30-ї Іркутської дивізії стала вулицею Українських воїнів, а Біломорська — Чорнобаївською, замість Ростовської і Псковської жителі міста отримали Конотопську і Авдіївську тощо.
У Запоріжжі вулицю Виборзьку перейменували на Автоклубну, Єнісейську на Лівобережну, Братську на Бориспільську, Рязанську на Романтичну. Також у Запоріжжі з’явилися вулиці Чорних запорожців, Байдакська, Стародніпровська, Олешківська, замість тих, які раніше носили назви, тісно пов’язані з московією.
Влада міста Ізюм, що на Харківщині, теж перейменувала низку вулиць, зокрема Пушкінську — на Степана Бандери, а Московську — на Івана Мазепи. Із мапи міста зникли російські письменники Горький, Тургенєв та Єсенін. Вулиці Ломоносова дали ім’я Романа Ратушного — відомого київського активіста, що загинув у бою під Ізюмом. Вулиця 60-ї гвардійської дивізії дістала назву полку «Азов». У місті також з’явилася вулиця Володимира Вакуленка — місцевого дитячого письменника, викраденого росіянами. Згодом його тіло знайшли у масовому похованні.
Цікаво, що після вторгнення росії в Україну на знак солідарності з нами деякі іноземні країни, зокрема Польща, Чехія, Литва, Латвія, Швеція, Канада, перейменували вулиці та площі, на яких розташовуються російські дипломатичні представництва. Тепер ці вулиці мають назви: «Українських героїв», «Вільної України», «Героїчного Маріуполя». І хоча попередні назви не були радянськими чи комуністичними, їх перейменування свідчить, наскільки вагомими та значущими можуть бути назви наших вулиць.
Істерика на росії
Процес декомунізації викликав у московитів справжню істерику. В яких лише гріхах не звинувачували вони українську владу і все наше суспільство! Коли ж в українських містах і селах почали сотнями, а то й тисячами зникати назви, так чи інакше пов’язані з «матушкой-расєєй», тамтешні ток-шоу, учасники яких обговорювали цей процес, почали нагадувати збіговиська шизофреників.
Один відомий «історик», як його представила ведуча, сказав таке: «Мені достеменно відомо про наміри української влади назвати десятки вулиць іменами людей, які тісно співпрацювали з есесівськими підрозділами, причетними до розстрілів євреїв у Бабиному Яру. Цього поки що не сталося через позицію Ізраїлю. Я знаю, що замість великого пушкіна, інших російських письменників і поетів на їх постаментах стоятимуть постаті нацистських діячів. Якщо ми не покінчимо з фашистським режимом в Україні, то скоро Хрещатик перейменують на проспект Герінга, а Михайлівська площа носитиме ім’я рейхсфюрера СС Гімлера».
Що можна сказати з приводу цих «одкровень»? Нічого, окрім однієї поради для орків: якомога скоріше займайте чергу до лікаря-психіатра…
Зрозуміло одне: якщо процес дерусіфікації в Україні викликає на російських болотах такий лемент, то ми йдемо правильним шляхом. Єдине, що цей процес потрібно було починати ще років 30 тому.
