Нове середовище, незнайомий розпорядок, десятки запитань про службу, документи, здоров’я, фінанси чи родину — усе це може створювати додаткову напругу…
Старший солдат Володимир до широкомасштабного вторгнення був цивільним будівельником і проживав у передмісті Харкова. У вільний від роботи час любив ловити рибу на власному великому човні. 24 лютого 2022-го він простився зі звичним життям, щоб спочатку в ролі добровольця допомагати воїнам, які захищали Харків. Кількома ж тижнями пізніше, в березні, призвався до армії та відтоді боронить Україну.
Наразі 45-річний армієць проходить службу стрільцем роти охорони одного з районних ТЦК та СП, розташованого на Харківщині. Проте на цій посаді він лише від початку поточного року. До цього часу майже рік воював у складі окремої механізованої бригади імені Івана Сірка. Перевестися ж до військової установи довелося через погіршення стану здоров’я внаслідок трьох бойових поранень.
— У 2022-му була вже друга моя мобілізація, — розказує старший солдат Володимир. — Спочатку мене мобілізували 2014-му. Пощастило потрапити до однієї з аеромобільних бригад. Того ж року пройшов бойове хрещення на Луганщині. Там же опанував майже увесь спектр стрілецької зброї: від пістолета Макарова до гранатомета типу СПГ-9. Цей безцінний досвід мені пізніше допоміг під час служби уже за контрактом у окремій механізований бригаді імені Івана Сірка у 2016–2020 роках.
На фронті всі були братами та ділилися останнім
Саме на фронті за Володимиром міцно закріпився позивний «Доцент». Адже він до будь-якого завдання ставився дуже педантично, ретельно думав над кожнимсвоїм кроком тощо. Саме за ці психологічні якості йому часто доручали командувати відділенням, а під час ротацій до району бойових дій був помічником командира ВОПу.
— В обох бойових бригадах, де я мав честь служити, була особлива дружня атмосфера. Ми всі були братами та ділилися останнім. Мені було важко лише під час першого бою, а потім — навчився відчувати лікоть товариша, знати свою роль та місце в бою тощо, — пригадав армієць.
Улітку 2018-го Володимир дістав своє перше поранення під Авдіївкою.
Так, під час відбиття ворожого наступу уламки артснаряда влучили в обидві ноги. Також було діагностовано акубаротравму. Після лікування та курсу реабілітації він повернувся до своєї механізованої бригади і служив до 2020-го, поки не закінчився армійський контракт.
Біля його будинку оборону зайняли воїни рідної бригади
Після демобілізації чоловік повернувся до цивільної професії і працював на будівництві.
— Знаєте, після 2020-го якось підсвідомо знав, що колись знову доведеться воювати з росіянами. Особливо це відчуття загострилося від кінця 2021-го, коли путін розмістив свої війська навколо України. Тому 24 лютого не стало якимось шоком для мене. Моя військова валіза була давно зібрана, і тому я став робити те, що зобов’язаний кожен український патріот, — вважає військовослужбовець.
Як же був здивований чоловік, коли в перші дні широкомасштабного вторгнення росіян неподалік його будинку оборону зайняли воїни його рідної механізованої бригади.
— Аби не витрачати час на похід до свого РТЦК та СП, я просто став допомагати нашим воїнам. Копав окопи, готував їжу та виконував інші завдання. У лютому-березні окупанти дуже близько підійшли до обласного центру і кожна година була на вагу золота. Коли ж ми відігнали московитів трошки далі, то вже офіційно став військовим, — розповів «Доцент».
У 2022-му побачив чимало смертей своїх друзів
Його механізований підрозділ бив росіян майже по всій Харківщині. Спочатку вони звільняли північну частину регіону, а потім — висунулися в бік українського Куп’янська.
— Якщо порівнювати минулий рік із АТО чи ООС, то у 2022-му було важче. Адже набагато більше смертей побачив та поранень своїх друзів. На жаль, й мене два рази військові лікарі збирали до купи. Так, у серпні та вересні я дістав численних поранень кінцівок і акубаротравми на додачу. Останнє, третє моє поранення, що сталося під час звільнення Куп’янська, було найважчим. Усі ноги були в уламках і лікувався доволі довго. У підсумку наприкінці 2022-го мене перевели до нинішнього районного ТЦК та СП, — зазначив він.
За словами його командирів, старший солдат Володимир користується величезним авторитетом у підрозділі охорони. Тонкощами військової служби, здобутими протягом перебування на фронті, він охоче ділиться з менш досвідченими товаришами. При цьому ніколи не хизується своїми перемогами та високими відомчими нагородами.
— Я не якийсь супергерой. Проте пишаюся тим, що брав участь у звільненні від окупантів кількох населених пунктів. Моє тіло нині в десятках шрамів від потрапляння ворожих осколків і дуже турбують головні болі. Але зараз на мені військова форма і цього вже достатньо, щоб бути морально задоволеним, — насамкінець зауважив воїн «Доцент».
Фото автора та з власного архіву «Доцента»
