Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Ще 23 лютого 2022 року киянин Віталій працював у Польщі, а вже 24 виїхав до України та відразу став до лав рідної Січеславської бригади. Питання про те йти чи не йти воювати навіть не розглядалося, адже чоловік мав бойовий досвід, у 2014-2016 роках — разом з побратимами легендарної частини виборював незалежність країни у найгарячіших точках сходу України.
Отримавши команду, підрозділ де зараз проходить службу Віталій, висунувся на виконання завдання в один з населених пунктів Донеччини. Взяти місто штурмом в окупантів не виходило, саме тому ворожа авіація щодня намагалася атакувати з повітря.
— Ворожі літаки та вертольоти без якогось страху підлітали, зависали у повітрі та атакували позиції побратимів. Ми були здивовані таким нахабством, але вони ще не знали хто їх тут чекає. Наша зведена батарея чітко відпрацьовувала цілі, — посміхаючись каже десантник. — Майже щодня кожен боєць робив щонайменше два пуски. Тож за місяць ми не тільки «приземлили» шістнадцять цілей, а й відбили їм охоту взагалі підлітали до позицій.
А далі була Харківська операція…
— Мій розрахунок йшов у першому ешелоні, разом з піхотою, — продовжує Віталій. Ми настільки близько підходили до противника, що навіть брали участь у стрілецьких боях та «зачистках» ворожих позицій. Одного разу, прорвавши оборону окупантів, ми закріпилися у посадці, через поле від позицій загарбників. Щойно замаскувалися, як помітили пару ворожих літаків. Відразу пуск. Влучання — ворожий Су-25 знищено! А через деякий час, побачили, як у купі вогню та диму падає літак — це хлопці з нашого розрахунку трохи з інших позицій «приземлили» чергових гадів, — розповідає Віталій.
“Писар”(пробел)(це позивний нашого героя)(пробел)каже, що після влучання у ворожий літак(без коми) в тебе немає часу на розуміння емоцій від вдалої «роботи», на першому місці розрахунок, підлеглий особовий склад.
— Потрібно швидко змінити позицію, відійти у заздалегідь підготовлені укриття, бо відразу йде «відповідь». Я думаю, як зберегти життя хлопців, а про емоції, про вражені цілі, то вже після Перемоги! А вона неодмінно буде! Ми непереможна нація, нація ГЕРОЇВ, — на такій піднесеній ноті та з гордістю за українців закінчує наше спілкування захисник.
