Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Заступник Міністра оборони України Ганна Маляр, вітаючи американський народ із Днем незалежності США, подякувала за незмінну підтримку, яка допомагає нам виборювати свободу, знищувати ворога та захищати спільні цінності.
Про це вона написала у Телеграм.
«Одним із найпотужніших проявів підтримки є M142 HIMARS — реактивна система залпового вогню американського виробництва, розроблена наприкінці 90-х як полегшена колісна версія М270. У своєму арсеналі HIMARS має чималу кількість різних боєприпасів: від звичайних некерованих, до високоточних балістичних ракет з GPS навігацією», — зазначила заступник Міністра оборони.
Боєприпаси та дальність їх ураження:
MLRS — 45 км;
GMLRS — 70 км;
ER GMLRS — 150 км;
ATACMS — 300 км експериментальна ракета;
PrSM — 499 км.
«Поява американських “Хаймарсів” в червні 2022 року стала неприємною несподіванкою для російських військових. Виявилось, що всі логістичні шляхи, склади з боєприпасами та місця дислокації військ перебувають в зоні ураження реактивної системи», — наголосила вона.
Злякавшись та відчувши перші величезні втрати, як зазначила Ганна Маляр, окупанти почали полювання на HIMARS’и.
«Але й досі нікого й не впіймали. Завдяки максимальній швидкості 85 км/год HIMARS здатна розгорнутися, відстрілятися та покинути позицію менш ніж за 1 хв. Це дає змогу застосовувати її для тактики shoot-and-scoot (стріляй-та-тікай), що значно зменшує шанси бути виявленим та враженим ворогом», — додала заступник Міністра оборони України.
Ганна Маляр навела відомі випадки застосування HIMARS:
- Високоточний удар 1 січня 2023 року по будівлі ПТУ у місті Макіївка, коли за різними даними загинули від пів сотні до 600 мобілізованих росіян.
- Знищення бази окупантів в селі Праві Саги, поблизу Олешок.
«Для українських військових “Хаймарси” стали реальною зброєю перемоги. Адже «одна ракета — одна знищена ціль» — це недосяжний результат для застарілих радянських аналогів», — резюмувала Ганна Маляр.
