Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
15 березня 1917 року російський імператор микола ІІ зрікся престолу. Незабаром до влади прийшов тимчасовий уряд, а у березні того ж року була створена Українська Центральна Рада. Вона складалася зі 150 осіб, обраних від українських політичних партій, професійних і культурних організацій та делегатів від губерній. Наприкінці травня делегація Центральної Ради на чолі з Володимиром Винниченком виїхала до петрограда для переговорів з тимчасовим урядом росії щодо узгодження питання автономії України.
Однак, як тоді повідомляла київська преса, «чиновники тимчасового уряду заявили, що задовольнити вимоги українців неможливо». Ті відповіли, «що в такому разі Центральна рада не може відповідати за лад та спокій на Україні» і залишила петроград.
Довідково. А ось витримка з газети «Нова Рада» за 13 червня: «Делегація Центральної Ради… вияснила справу в петроградських сферах, і можна було сподіватися, що так далі бути не може, що в інтересах спокою треба облишити давню тактику нехтування потребами українського народу, що треба дати, нарешті, ясну й певну відповідь на питання, яке саме життя ставить і владно домагається розв’язання. На жаль, і цим разом ми спинились перед замкненими дверима».
15 червня 1917 року, за інформацією Українського інституту національної пам’яті, на вечірньому засіданні Центральної Ради відбувся звіт української делегації. Проходив він у закритому режимі. В резолюції, ухваленій наступного вечора, констатувалося, що «тимчасовий російський уряд свідомо пішов всупереч інтересів трудового народу в Україні» і визнавалося за необхідне «приступити до негайного закладання фундаменту автономного ладу на Україні», для чого «потрібно негайно видати до українського народу Універсал» із необхідними роз’ясненнями.
23 червня 1917 року І Універсал було проголошено. Офіційні урочистості відбулися 25 червня на Софійському майдані в Києві. У цьому документі було чітко сказано про намагання України бути автономною республікою у складі росії: «Нехай буде Україна вільною. Не одділяючись від всієї росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям…»
Зрозуміло, Тимчасовий уряд та російська преса звинувачували українців у «зраді», «сепаратизмі», «прориві фронту». Однак вже 12 липня 1917-го до Києва прибула урядова делегація і після двох днів гострих дебатів відбулася легітимізація Центральної Ради.
До проголошення Першого універсалу в істориків ставлення різниться. Ось що сказав з приводу цієї події Сергій Єфремов — член Української Центральної Ради, Генеральний секретар міжнаціональних справ УНР: «Універсал Української Центральної Ради становить надзвичайної ваги момент у нашому національному житті, свого роду поворотний пункт у розвитку новочасного українства. Вперше Центральна Рада розкриває ті плани, які вона має переводити у життя з волі тих мас, вперше, нарешті, говорить до своїх виборців, як виборний уряд — тоном влади, що вимагає послуху, дисципліни й солідарної роботи для невпинної організації всього життя на Україні. Раніше чи пізніше це повинно було статися…»
