Останнім часом кількість ворожих ударів по українських логістичних компаніях та транспортній інфраструктурі помітно зросла. російські блогери, «воєнкори» та пропагандистські медіа активно беруться за легітимізацію…
15 березня 1917 року російський імператор микола ІІ зрікся престолу. Незабаром до влади прийшов тимчасовий уряд, а у березні того ж року була створена Українська Центральна Рада. Вона складалася зі 150 осіб, обраних від українських політичних партій, професійних і культурних організацій та делегатів від губерній. Наприкінці травня делегація Центральної Ради на чолі з Володимиром Винниченком виїхала до петрограда для переговорів з тимчасовим урядом росії щодо узгодження питання автономії України.
Однак, як тоді повідомляла київська преса, «чиновники тимчасового уряду заявили, що задовольнити вимоги українців неможливо». Ті відповіли, «що в такому разі Центральна рада не може відповідати за лад та спокій на Україні» і залишила петроград.
Довідково. А ось витримка з газети «Нова Рада» за 13 червня: «Делегація Центральної Ради… вияснила справу в петроградських сферах, і можна було сподіватися, що так далі бути не може, що в інтересах спокою треба облишити давню тактику нехтування потребами українського народу, що треба дати, нарешті, ясну й певну відповідь на питання, яке саме життя ставить і владно домагається розв’язання. На жаль, і цим разом ми спинились перед замкненими дверима».
15 червня 1917 року, за інформацією Українського інституту національної пам’яті, на вечірньому засіданні Центральної Ради відбувся звіт української делегації. Проходив він у закритому режимі. В резолюції, ухваленій наступного вечора, констатувалося, що «тимчасовий російський уряд свідомо пішов всупереч інтересів трудового народу в Україні» і визнавалося за необхідне «приступити до негайного закладання фундаменту автономного ладу на Україні», для чого «потрібно негайно видати до українського народу Універсал» із необхідними роз’ясненнями.
23 червня 1917 року І Універсал було проголошено. Офіційні урочистості відбулися 25 червня на Софійському майдані в Києві. У цьому документі було чітко сказано про намагання України бути автономною республікою у складі росії: «Нехай буде Україна вільною. Не одділяючись від всієї росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям…»
Зрозуміло, Тимчасовий уряд та російська преса звинувачували українців у «зраді», «сепаратизмі», «прориві фронту». Однак вже 12 липня 1917-го до Києва прибула урядова делегація і після двох днів гострих дебатів відбулася легітимізація Центральної Ради.
До проголошення Першого універсалу в істориків ставлення різниться. Ось що сказав з приводу цієї події Сергій Єфремов — член Української Центральної Ради, Генеральний секретар міжнаціональних справ УНР: «Універсал Української Центральної Ради становить надзвичайної ваги момент у нашому національному житті, свого роду поворотний пункт у розвитку новочасного українства. Вперше Центральна Рада розкриває ті плани, які вона має переводити у життя з волі тих мас, вперше, нарешті, говорить до своїх виборців, як виборний уряд — тоном влади, що вимагає послуху, дисципліни й солідарної роботи для невпинної організації всього життя на Україні. Раніше чи пізніше це повинно було статися…»
