Водночас частина із них потребують додаткових роз’яснень, адже не повністю розуміють усі складові механізму поновлення на службу. Про це в коментарі АрміяInform розповіли у відділі рекрутингу 18-ї Слов’янської…
Цьогоріч виповнилось 125 років з видання першого тому знаменитої «Історії України-Русі» Михайла Грушевського. Не буде значним перебільшення сказати, що саме ця багатотомна праця остаточно виокремила українську історію як самостійний складник загальносвітового історичного процесу та завершила становлення історії України як окремої наукової дисципліни. Водночас «Історія України-Русі» стала визначальним чинником формування національної самосвідомості українців та українського державотворення.
До річниці появи першого тому «Історія України-Русі» про це розповів відомий український історик та історіограф, фахівець з Грушевськознавства Ігор Гирич. Ключові тези відкритої лекції, яка відбулась у Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого, зафіксував кореспондент АрміяInform.
«Історія України-Русі» — це насамперед державна книжка
Подібні до «Історії України-Русі» виклади історії окремих народів створили в ХІХ-ХХ століттях видатні науковці багатьох націй світу, для яких усвідомлення власної історії стало провідним чинником національного відродження, а у перспективі й державотворення. Наприклад, у 1848 році вийшов перший том «Історія народу чеського в Чехії та Моравії» Франтішека Палацького, якого називають «батьком чеської історіографії». До певної міри Палацький став також творцем державності чехів, адже саме його книга посіяла зерно ідеї творення Чеської держави.
Таку само роль для українців відіграла «Історія України-Русі». Можна сказати, що Михайло Грушевський є батьком-засновником не лише української історичної науки, а й держави Україна. Тому це насамперед державницька, політична праця, якій автор присвятив практично все своє наукове життя: Грушевський активно працював над «Історією України-Русі» від початку 1890-х років, видавши перший том 1898 року, і до самої смерті 1934 року. 10-й том, виклад у якому доведено до 1657 року, до часів гетьманства Івана Виговського, вийшов уже після його смерті.
Для імперсько-шовіністичної росії немає більшого ворога за Михайла Грушевського
Написавши «Історію України-Русі» Михайло Грушевський заклав твердий підмурівок української самосвідомості та української державності. Водночас виокремивши історію України як самостійне явище, він заперечив підвалини, на яких вибудовувалась ідеологія імперської росії. Створена Грушевським схема української історії, вперше викладена у невеличкій за обсягом статті 1904 року у збірнику Петербурзької АН, присвяченому Володимиру Ламанському, стала основою для політичного обґрунтування тисячоліття державності України.
Це визначило вкрай негативне ставлення до його праці серед російських вчених і політиків, які розуміли, чим їм загрожує поширення й утвердження історичної концепції Михайла Грушевського. Історик приділяв значну увагу популяризації своїх творів, неодноразово видавав короткі виклади історії України, зокрема й російською мовою. Можна сказати, що вже за самим фактом своєї наукової праці Грушевський був провідним українським політиком, не кажучи вже про його інтенсивну громадсько-політичну діяльність і роль, яку він відіграв в історії Української революції 1917-1921 років.
«Мазепинська інтрига», або Як розповісти про Україну росіянам та світу
На росії праці Михайла Грушевського сприймали як «мазепинську інтригу», тож, щоб поширювати свої ідеї серед росіян російською мовою, науковець прибирав з назви російськомовних видань своїх книг слово «Україна». Так з’явилися книги, названі за певними періодами української історії: про Київську Русь та про добу української козаччини. Їхній зміст був таким само, що й в «Історії України-Русі», але назва не відлякувала росіян, які ще тоді вважали українців вигаданою неіснуючою нацією.
Також Михайло Грушевський намагався поширювати свої книги по всіх провідних бібліотеках світу, насамперед Європи. Він прагнув видавати їх ключовими іноземними мовами. Світ мав дізнатися про українців, їхню самобутню і самостійну історію. На початку ХХ століття це було вкрай важливо, бо у світі практично нічого про Україну не знали. Тоді зробити це вдалося лише почасти, й міжнародна спільнота не надала підтримки українцям у боротьбі за державу під час Перших визвольних змагань. Однак нині Україна має підтримку іноземних партнерів значною мірою завдяки праці Михайла Грушевського та тих, хто продовжив його роботу: так «Історія України-Русі» допомагає нам перемогти у сучасній війні з росією.
