Про це стало відомо з вироку Сумського районного суду Сумської області. На початку 2024 року місцевий мешканець Сум, який працював механіком у приватній…
Де межа між реальністю, міфом і фейком? Відповідь на це запитання стає ще більш неочевидною після прочитання книги Олексія Рейнса «Історія забороненого символу Ідея Nації». Виявляється, що один лише символ-монограма за 30 років свого побутування в інформаційному просторі України обріс такою кількістю легенд і наслідувань, що автору дослідження довелося багато місяців вивчати архіви, знайомитися з сотнями інформаційних матеріалів українського та іноземного походження, спілкуватися з кількома десятками людей, прямо причетних до створення і популяризації «Ідеї Nації». І лише для того, щоб неупереджено — крок за кроком, пояснити, чому цей символ — питомо український, і чому його так ненавидить російська пропаганда.
Усе геніальне — просте. Історія появи «Ідеї Nації» також проста. Заснована у Львові 13 жовтня 1991 року Соціал-Національна партія України уповноважила члена свого керівного органу Нестора Пронюка, який єдиний з лідерів мав художню освіту, намалювати «щось характерне» як символіку нової політсили. Пронюк вирішив створити монограму, яка б «вписувалася» в контури тризубу і водночас мала максимально просту конструкцію. А зашифрувати в символі художник вирішив національну ідею, або «ідею нації». Про це Олексій Рейнс дізнався, поспілкувавшись із Нестором Пронюком на початку 2023 року. Ця розмова розставила «всі крапки над і» щодо мотивів розробки саме такого знаку.
Проте кожен, хто прочитає цю невелику за обсягом книжку, зрозуміє, що автора дослідження цікавили не мотиви, а поклики та інтерпретації. Що побудило автора використати літеру N саме з навкісною перекладиною? Які завдяки цьому відкрилися глибинні сенси і чому ці сенси настільки сполохали росіян — наших екзистенційних ворогів?
Автор встановив, що літера N у накресленні, яке зазвичай називають «латинським», була в староукраїнській мові, й навів, серед інших, найяскравіші приклади її використання — автограф королеви Франції Анни Ярославни, Конституцію Пилипа Орлика та проєкт малої державної печатки 1918 року, створений Георгієм Нарбутом. Саме використанням спадщини Нарбута Пронюком пояснив читачам навкісну перекладину. Потім виявилося, що поєднання літер N та I використовували українські шляхтичі на своїх гербах. Знайшлися аналогії — «гаки» і в західноєвропейській геральдиці…
Поступово асоціативний ряд дійшов аж до «батька всіх гаків» — німецького «вольфсангеля» — пастки для вовків, відомої ще з VII сторіччя. Тож якщо раніше символ «Ідея Nації» власного міфу не мав, то тепер завдяки Олексієві Рейнсу міф створений. Графічний твір 1992 року виявився пов’язаним із європейськими лицарськими символами, рунами, а також споконвічними українськими традиціями. Звісно, як на мене, деякі приклади, наведені автором, «притягнуті за вуха». Але зараз, в умовах війни, коли візуальні стилізації «Ідеї Nації» використовують окремі підрозділи Сил оборони України, подібні «легенди» потрібні, як повітря. Адже місточки між нинішніми оборонцями України та Героями минулого — фундамент бойового духу наших воїнів, демонстрація невипадковості та немарності їхньої боротьби.
Окрім розлогої історично-ідеологічної складової, книжка містить розділи, важливі для всіх, хто вивчає націоналістичне середовище в незалежній Україні. Через еволюцію сенсів монограми в різних громадсько-політичних осередках показана їхня еволюція та шлях, який пройшло націонал-патріотичне середовище від СНПУ до АЗОВу. Дуже важливими є сторінки, де розтлумачені 15 сучасних візуальних стилізацій «Ідеї Nації», окремі з яких використовуються, зокрема, на шевронах 3-ї ОШБр Сухопутних військ ЗСУ, 98-го батальйону ТрО ЗСУ, бригади АЗОВ НГУ.
Але в назві книжки «Ідея Nації» означена як «заборонений символ». Заборона ця накладена на нього в соцмережах, окремих міжнародних ЗМІ та інших інтернет-ресурсах через багатолітню дію російської пропаганди. Якщо хтось досі вважає, що гібридна агресія росії проти України розпочалася в 2014 році, то геть не зайвим буде ознайомлення із хронологією появи російських пропагандистських штампів, які впродовж 30 років намагалися переконати українців у тому, що «Ідея Nації» — це нацистська свастика, або якісь інший символ, що використовувався гітлерівцями. російська пропаганда в притаманній їй манері створювала максимально брудні фейки, вигадуючи деталі, що не існують, лише заради того, щоб додати «аргументів» власній вигадці. До сьогодні російська інтерпретація української символіки, скомпільована із упереджених і маніпулятивних тез і абсолютно відірваних від реальності найабсурдніших теорій, має своїх прихильників у світі.
«Павутину російської брехні дуже важко розірвати, — каже Олексій Рейнс. — Можливо, єдиний спосіб — наводити факти, в об’єктивності яких ніхто не буде сумніватись». Захисники Маріуполя, серед яких було багато носіїв монограми «Ідея Nації», своїми вчинками та словами довели, за які саме цінності виступають. Їхній героїчний чин вразив мільйони людей у світі і для багатьох «Ідея Nації» навпаки стала символом боротьби із «рашизмом» — сучасним втіленням людиноненависницької ідеології.
Книжка Олексія Рейнса «Історія забороненого символу Ідея Nації», яка вийшла українською та англійською мовами, доводить, що час, коли за Україну говорила російська пропаганда, минув. Прийшов час говорити самим і повертати своє, зокрема, символіку.
