Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
«Січ — мати, а Великий Луг — батько», — говорили запорозькі козаки. Вперше за 70 років ми зможемо побачити Великий Луг. Адже сталося так, що підірвавши дамбу Каховської ГЕС, московські виродки повернули Україні особливе, сакральне місце, яке їхні ж «дєди», які воювали проти всього українського, намагалися назавжди знищити.
Страшна трагедія Запорозьких земель, що сталась у 50-х роках минулого століття і про яку сьогодні вже майже не говорять, — створення так званого Каховського водосховища, під водами якого опинилися 2155 квадратних кілометрів території сучасних Запорізької, Дніпропетровської та Херсонської областей. Це був злочин, скоєний передусім для знищення національної свідомості, пам’яті та української історії, традицій і звичаїв нашого народу, побуту і способу його життя. Адже затоплено не просто гектари землі, а саме ті місця, де колись буяли Січі запорожців, чарівний та благодатний світ, в якому віками формувався наш напрочуд чудовий етнос та відтворювався неповторний генофонд української нації. Це як ціла багата і щедра країна, що зникла з лиця землі. Була — і її не стало…
Десь там, на дні водоймища, лишилися понад 90 сіл з церквами і цвинтарями — Грушівка, Кут, Дудчани, Чернишівка, Покровське… Знамениті дніпровські плавні — водяні лабіринти, що охороняли Запорозьку Січ, зокрема, плавневі затоки — Сірківка, Паліївщина, Васюрине, Степовик, Наливач, Велика Пуща… Балки — Чортувата, Чабанка, Вертелів, Тиха, Вороняче царство, Волова… Річки, озера та острови — Ревун, Лапинка, Підпільна, Похила, Шершава, Темна, Скарбна, Сисина, Лиса, Савка, Головате, Оріхове, Лопухове, Гредчине, Домаха, Бакланове, Хомине, Кривеньке, Прищепа, Піскувате, Лебедина, Скажена, Бистрик, Нажора, Перебій, Бугай, Тарас, Цимбал, Кругляк, Щуче, Чирва, Чабанка, Шарай, Яма Кота, Біле, Хрещате, Солдатське, Матроське, Дармоліївка… Скіфські кургани — Сидориха, Лисі Могили, Журавлиха… Штучне море фактично знищило найродючіші землі, луги, ліси, річки, озера, де все кишіло рибою і звіром — справжній Едем за Дніпровськими порогами.
Великий Луг, який віками був врівноваженою екосистемою, «українською Амазонкою», куди прилітали птахи з півдня, перетворився у 1950-х роках на екопустелю з подачі москви. Упродовж кількох років після створення водойми з настанням весни перелітні птахи кружляли над водою в пошуку вікових гніздувань і, не знайшовши, часто просто гинули.
«Батько» козацтва — джунглі посеред степу, могли ховати в собі мільйонну армію. Чого варті були одні лише столітні дуби, під кожним з яких «ледь не цілий козацький курінь міг сховатися». Саме тут розташовувалися сім з дев’яти Запорозьких Січей. Але пам’ять про козацтво радянській владі була непотрібна.
«Нове наше море — нове наше горе». Так народ говоре про море«, — записав у своєму Щоденнику восени 1954 року Олександр Довженко, коли завітав на розгортання будівництва Каховського водосховища на Дніпрі.
«Як же колгоспники поставилися до ідеї моря і переселення? — запитує в щоденнику Довженко і відповідає: — Проклинають усі, кого переселяють, всі, хто цей захід здійснює! — не витримав голова сільради і бабахнув правду. — Усі проклинають!»
«Цей страшний сон переходив у дійсність майже непомітно, — читаємо вже в кіноповісті Олександра Петровича „Поема про море“. — Весь Дніпровський Низ, від Запоріжжя до Каховки, зразу став невпізнанним. Пішов під дніпровську воду Великий Запорозький Луг, потонули навіки старі хрести на дідівських кладовищах. Все, що батькам і дідам віками здавалося красивим від перших дитячих років — все щезло»…
«Буде, як там, на Каховському, де пів України пустили на дно. Великий луг вирубали весь, думали, море збудують, а збудували болото! Гниллю цвіте, на всю Україну смердить! Пілоти носи затикають, коли пролітають над ним!..» — це вже уривок про Каховське водосховище з твору Олеся Гончара «Собор».
У 1950-х для України це була велика трагедія. Людей виселяли з хат і просто у них на очах все їхнє життя з діда-прадіда зникало під водою. Зараз усе повторюється. Шкода, звичайно, наших громадян-південців, які постраждали від затоплення. Але історія циклічна. Символічно, що саме росія зараз пожирає в Україні все те радянське, що колись сама і принесла — гадюка не просто кусає, а пожирає власне тіло… Ці недолугі загарбники, знищивши власними ж «дєдамі» спроєктоване водосховище, «відкопали» нам історію.
Уявіть, що вже зовсім скоро можна буде подивитися на острови Томаківка, Базавлук і Чортомлик, де перебували наші Січі за Порогами. Можна буде відвідати острів Кучугури — колишню столицю Держави дніпровських тюрків-Джучидів Шехр-аль-Джедід, засновану славним козаком Мамаєм-Киятом. Варто було жити, щоб дожити до цього! Будемо очікувати наступного року прильоту птахів до Великого Лугу. Вони прилетять, скеровані генетичною пам’яттю, «на тихі води, на ясні зорі». Адже природа має властивість відновлюватися! І зашумлять дніпровські пороги і луки, як колись… І це стане символом відродження України.
А на додачу ми придуркувату москву змусимо за все заплатити, бо саме вона, керована божевільним диктатором, підірвала греблю Каховської ГЕС і спричинила екологічне лихо, яке, втім, мало колись статися…
У нашої країни складний шлях — повсякчасні руйнування звичного життя, війни, довгі роки відбудов, адаптації під нові зміни екосистем, ландшафтів і світоглядів. Але Україна існує не завдяки, а всупереч усьому, що відбувається на цій землі.
Пугу-пугу! Козак з Лугу! Тепер з болотяної твані на дні колишнього водосховища піднімуться розтривожені духи Великого Лугу, духи наших пращурів. І допоможуть нам вимести нарешті цю рашистську погань з козацької землі. Помстяться за всю наругу, від давніх часів і донині.
Щоб побудувати нове, «Карфаген має бути знищеним до основ». Це про трагізм сьогодення. «Господні жорна мелють повільно, але мілко», бо ваги карми мусять зрівнятися, щоб енергії справедливості восторжествували. Саме тому, все, що зараз відбувається, і є тим переломним процесом, що несе користь Україні. Віримо в нашу неминучу Перемогу і наближаємо її!
