Зрештою, поновитися на службу вдалося всього за чотири дні завдяки спрощеному алгоритму в Армія+. Про це військовослужбовець 23-го штурмового полку «Р.У.Г» 2 корпусу «Хартія»…
У Михайла й Аліни — мешканців одного із селищ Київщини — вісім років не було дітей. Вони вже роздумували, чи не всиновити хлопчика-сироту. Але навесні 2010 року жінка завагітніла.
— За 33 роки життя я ще ніколи не почувалася такою щасливою, як того дня, — розповідає крізь сльози Аліна. — Додому не йшла, а летіла, мов на крилах — кортіло якомога скоріше поділитись радісною новиною з чоловіком.
Іванко народився 6 січня — напередодні Різдва Христового, і віряни місцевої церкви, де його хрестили, пророкували йому щасливе майбутнє. І воно було щасливим… до березня 2022 року — допоки в їхнє село не прийшли покидьки зі сходу. В один із весняних днів до будинку, де мешкало подружжя, ввалилася ватага п’яної солдатні. Сержант, який був у них за старшого, намагався зґвалтувати жінку. 12-річний Іванко кинувся захищати матір і був прошитий автоматною чергою окупанта…
Згодом село, де проживало подружжя, було звільнене і понад десять рашистів потрапили в полон. За збігом обставин, у місці, де вони утримувалися для передачі спецслужбам, опинилася й Аліна — мати загиблого. Вона впізнала свого кривдника і вбивцю сина. Буквально за кілька хвилин підійшов і її батько.
Мати загиблого хлопчика впізнала свого кривдника і вбивцю сина
— Віддай його нам, — попросив він тремтячим голосом одного з наших офіцерів-десантників. — Я гідно розплачуся з тобою. Ти тільки віддай…
— Я мовчки дивився на згорьовані обличчя матері й дідуся і не знаходив потрібних слів, щоб якось їх заспокоїти, — розповів старший лейтенант Віктор. — Ледь вичавлюючи з горла, яке стискав клубок, слова, я сказав, що компетентні органи допитають його, буде слідство і цю гниду покарають за законом. Буду відвертим: як батько чотирьохрічної доньки я готовий був не лише віддати мерзотника на розправу, а й власноруч пристрелити його, а то й повісити. Лише розуміння того, що за життя цієї гниди доведеться розплатитися роками неволі, мене зупинило. Але якщо трапиться так, що його обміняють на нашого військовополоненого і він знову потрапить до моїх рук, то судитиму його вже я…
Я розповів лише про один випадок тваринної жорстокості москалів стосовно жінок, дітей. Та про подібні звірства можуть розповісти жителі багатьох населених пунктів, що потрапили чи й досі перебувають під окупацією: за статтею Кримінального кодексу, що передбачає відповідальність за жорстоке поводження з дітьми, порушено сотні кримінальних справ.
Будь-яка війна супроводжується стражданнями дітей. Так було споконвіку. Та хіба я, переглядаючи радянські фільми про Другу світову війну, де показували страждання малечі, міг собі уявити, що на українську землю прийдуть правнуки тих, хто на екрані рятує дітей, і чинитимуть такі ж звірства? Але сталося те, що сталося. Після російського широкомасштабного воєнного вторгнення, згідно з офіційною статистикою, загинуло понад 500 дітей. А скільки залишилось інвалідами?
У липні минулого року шпальти російських газет рясніли заголовками на кшталт «знищено важливі об’єкти українських Повітряних Сил», «нацисти позбулися командного пункту». Пересічні росіяни, читаючи ці повідомлення, потирали, мабуть, від задоволення руки, радіючи, що «українські нацисти» зазнали таких втрат. Насправді ж «важливим об’єктом» був Вінницький будинок побуту, приміщення якого орендувалися різними структурами. Зокрема і медичними, фахівці яких обстежували, консультували маленьких вінничан. Так от, того дня там було багато дітей. Ракета, якою московити вцілили в цю будівлю, забрала життя трьох дітей. Але якась ксенія воронцова розповідала зі сторінок газети про те, що того дня «загинула верхівка Повітряних Сил і завдяки ювелірній роботі росіян не постраждала жодна цивільна особа».
Так чинили тільки нацисти третього рейху…
Німці в роки Другої світової війни вивезли з України понад два мільйони українок і українців. Для роботи «на велику Німеччину і її вождя». Серед них було чимало дітей. Хто міг подумати тоді, у 1945 році, коли з фашизмом було покінчено, що мине майже 80 років, і новоявлені нацисти теж розлучатимуть маленьких українок і українців з батьками, рідною землею, вщент зруйнувавши їхні домівки і вивізши на чужину? Хіба могло комусь прийти в голову, що своїм мовчазним спогляданням за жахливими злочинами на це їх благословить сам президент росії? Вже й головний прокурор Міжнародного кримінального суду Карім Хан заявив, що є переконливі докази, які свідчать, що президент володимир путін несе відповідальність за незаконну депортацію українських дітей з окупованих районів України. Він, зокрема, сказав:
— На підставі доказів, зібраних і проаналізованих моїм офісом під час незалежних розслідувань, існують достатні підстави вважати, що президент путін і пані львова-бєлова (уповноважена з прав дітей росії. — Авт.) несуть кримінальну відповідальність за незаконну депортацію і переміщення українських дітей з окупованих районів України до рф.
За словами голови луганської обласної військової адміністрації Артема Лисогора, на окупованих територіях проводяться масові «медогляди», після яких близько 70 відсотків дітей оголошують хворими. Їм окупанти пропонують «пройти лікування» в росії.
— Сайти «лнр/днр» сповіщали, що вони перевірили близько 100 тисяч хлопчиків і дівчаток на наявність у них проблем зі здоров’ям, — заявив нещодавно він. — Після цього діти отримали довідки, що в них є хронічні захворювання і їх треба лікувати в росії. Від батьків вимагали їхати разом з ними, інакше дітей можуть не повернути.
російські окупанти незаконно вивозять українських дітей на територію білорусі
Про це сказав Павло Латушко — один з опозиціонерів до лукашенківського режиму: «Українські діти вивозилися і продовжують вивозитися в білорусь. Була інформація про те, що 350 українських дітей „відпочиватимуть“ у Солігорському районі Мінської області. Організатором є фонд олексія талая — одного з наближених до лукашенка. Активне вивезення українських дітей на територію білорусі почалося ще минулого року. У межах так званої союзної держави було ухвалено спеціальну програму, в межах якої 1050 дітей мали бути вивезені тільки в Мінську область…».
