У ніч на 11 червня вони завдали нових ударів, внаслідок яких було пошкоджено мости на сухопутних в’їздах до півострова. Зокрема,…
«Цьому ніколи не бувати…» — так відреагував російський імператор микола другий на повідомлення про те, що українська інтелігенція хоче вільної України з гетьманом на чолі. Розуміючи значення української мови і культури в національному пробудженні українців, він підписав так званий емський указ, спрямований на їхні утиски. Сталося це 30 травня 1876 року під час перебування самодержця в німецькому місті Бад-Емс.
30 травня 1876 року російський самодержець микола другий видав указ, спрямований на викорінення мови
Передісторія появи цього документа наступна. 30 липня 1863 року міністр внутрішніх справ петро валуєв спрямував у Київський, московський і петербурзький цензурні комітети секретний припис щодо «призупинення друкування малоросійською мовою літератури релігійної, навчальної та призначеної для початкового читання». До друку дозволялися «тільки такі твори цією мовою, які належать до красної літератури».
Передбачалось, що дія валуєвського циркуляру — таку назву він дістав від прізвища свого автора — буде обмежена лише періодом польського повстання, однак на практиці він діяв і в подальші роки. Але царату й цього видалося замало, і в серпні 1875 року за ініціативою начальника III охоронного відділу департаменту поліції міністерства внутрішніх справ росії олександра потапова була створена «особлива комісія для вивчення питання українофільської діяльності». Особливо перекладів і друкування підручників та молитовників українською мовою. В її висновках йшлося про те, що «хохлы совсем распоясались и продолжают расшатывать устои российского государства». Ознайомившись з ними, цар відразу і видав свій указ…
Цей документ не став чимось новим в історії придушення російською імперією української культури, мови та самої національної ідеї. Він був лише черговим кроком російського царату в його послідовній політиці нищення всього українського. Адже до цього, окрім валуєвського циркуляру, було видано чимало й інших указів і циркулярів, які суттєво обмежували використання української мови. А «емський указ» лише доповнював їх. Окрім висновків комісії потапова, однією з формальних причин його появи був ще й лист, надісланий цареві помічником попечителя Київського навчального округу михайлом юзефовичем — затятим русофілом, монархістом і українофобом. Іншого слова як зрадник стосовно нього важко підібрати, оскільки походив він зі старовинного козацького роду. У своєму листі-доносі цареві він писав, що українці, насамперед інтелігенція, прагнуть «вільної України у формі республіки з гетьманом на чолі». «Цар-батюшка» вніс певні поправки і підписав документ.
«Книги українською мовою вилучити…»
«емський указ» забороняв ввозити на територію Російської імперії з-за кордону будь-які українські книги, видавати українською мовою оригінальні твори і робити переклади з іноземних мов, тексти для нот, театральні вистави і публічні читання. Місцевій адміністрації наказувалося посилити нагляд, щоб у початкових школах не велося викладання українською мовою та щоб з бібліотек були вилучені українські книги українською мовою.
Після заборони друкувати українською мовою в російській імперії багато українських письменників стали видавати свої твори в Галичині, що перебувала під владою Австро-Угорської імперії. Це підсилило позиці українофільських сил та об’єднало українців, що проживали по різні боки кордону. Саме тоді Галичина дістала назву українського П’ємонту.
«Емський указ» не був скасований офіційно, однак втратив чинність 17 жовтня 1905 року з виданням так званого маніфесту громадянських свобод імператором Миколою II.
— І «емський указ», і «валуєвський циркуляр» були далеко не єдиними документами в царській росії, спрямованими якщо не на повне знищення української мови, культури, то на мінімальне їх використання, — говорить Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь. — Всі російські самодержці розуміли їх роль у національному пробудженні українців і робили все можливе, щоб цього не сталося.
За часів радянської влади теж було ухвалено безліч «емських указів» — компартійних та урядових постанов, спрямованих на утиски «бандерівської» мови. Але це вже інша історія…
