Запорукою спроможності оперативно обмінюватися тактичною інформацією для обох винищувачів стало використання системи зв’язку Link 16, яку інколи умовно називають «військовий Wi-Fi»…
Торік ми публікували матеріал про підготовку військовослужбовців ЗСУ з тактичної медицини, де основним спікером виступив фахівець щодо цього напряму лейтенант Вадим Франасюк. Цього року нашим кореспондентам знову випала можливість зустрітись із офіцером та дізнатись, як сьогодні в оперативному командуванні «Північ» триває робота з підготовки наших воїнів з тактичної медицини.
Чого нині навчають майбутніх інструкторів з такмеду? Що їм потрібно переробити в собі, аби вміти доносити свої знання іншим? Та якою є пропускна спроможність курсу «Підготовка інструктора з тактичної медицини» в ОК «Північ»?
Про це ми запитали в керівника курсу Вадима Франасюка та військовослужбовців, які нині цей курс проходять.
«Пройти цей курс може людина без медичної освіти, і не важливо, на якій посаді вона перебуває»
— Нині завершується вже третій курс підготовки інструкторів з тактичної медицини для військових частин, підпорядкованих оперативному командуванню «Північ». Чому він був створений? Після початку широкомасштабного вторгнення підготовка з тактичної медицини стала ще більш необхідною. Так, Школа тактичної медицини готує бойових медиків для ЗСУ. Але у той же час, на превеликий жаль, з 2014 року багатьох медиків ми втратили. Втрати відбуваються тому, що медикам доводиться надавати допомогу в зонах, які потрапили під вогонь. І тому є потреба, щоб у нас були правильно навчені всі військовослужбовці щодо питання надання самодопомоги, взаємодопомоги у разі поранення — без участі медика. У кожного воїна є аптечка, але ще не кожен військовий, на жаль, знає, як користуватись предметами, які у ній є, — розповідає керівник курсу «Підготовка інструктора з тактичної медицини» лейтенант Вадим Франасюк.
За його словами, після початку широкомасштабного вторгнення збільшилася чисельність ЗСУ. Через це не було достатньої кількості бойових медиків.
— До того ж медик може бути класним фахівцем, але не завжди він може навчити звичайних військовослужбовців базовим знанням з такмеду. Бо в нього можуть бути труднощі саме з методикою викладання. Тому ми прийшли до висновку, що треба всіх воїнів навчати тактичної медицини, аби менше медиків наражалося на небезпеку. Саме так виникла ідея створити цей курс. Це не фахова підготовка, а курсова — для підготовки як штатних, так і позаштатних інструкторів. Пройти цей курс може людина без медичної освіти, і неважливо, на якій посаді вона перебуває, — каже офіцер.
Вадим додає, що у разі успішного закінчення курсу готовий інструктор прибуває до свого підрозділу.
— Такого фахівця можуть залучати для проведення занять не зі стрільцями-санітарами, а зі звичайними військовослужбовцями. Інструктор вчитиме їх, як правильно надавати само- і взаємодопомогу під вогнем. Це все включає в себе навички з накладання турнікету, винесення постраждалого до укриття, стабілізацію пораненого тими ресурсами, які є в аптечці. Якщо кожен воїн вмітиме користуватися цим мінімумом, відсоток тих, хто виживе, значно збільшиться. Робота для медиків теж полегшиться, тому що до них поранені потраплятимуть вже з попередньо наданим обсягом домедичної допомоги. Все це збільшить ймовірність, що поранені будуть ще у свідомості. І медику буде легше на своєму рівні стабілізувати поранених і надавати допомогу, щоб далі відправляти живими на госпітальну ланку надання допомоги, — наголошує керівник курсу.
Інструктор має вміти дати відповідь на те чи інше «каверзне» запитання від військовослужбовців
Офіцер зауважує, що теоретично військовослужбовці, які проходять курс, отримують більший обсяг знань, ніж ті, що необхідні для звичайного військовослужбовця:
— Інструктор, хоч і початкового рівня, звісно, має бути підготовленим, аби мати можливість дати відповідь на те чи інше «каверзне» питання від військовослужбовців. Також ми тут людей готуємо, щоб вони вміли правильно відреагувати на ті питання, де їхній рівень знань вже буде недостатнім. Щоб могли сказати: вибачте, але я інструктор початкового рівня. Щоб не підірвати власний авторитет і не наговорити багато зайвого. Ті, хто проходить цей курс, здобувають теоретичні знання з основ анатомії та фізіології людини, аби мати уявлення про будову людського організму, як він працює. Вони також вчать визначення життєвих показників, необхідних для рівня таких інструкторів. І після цього вивчається модуль з тактичної медицини — надання домедичної допомоги в умовах бойових дій.
Цей модуль розбитий на теми: статистика поранень і втрат на полі бою, зупинка критичних кровотеч, перенесення та перетягування постраждалих на полі бою, відновлення прохідності дихальних шляхів, травми грудної клітки, первинний огляд постраждалого, який має робити звичайний воїн — на рівні протоколу TC3.
— Військовослужбовці вчаться виявляти стан свідомості постраждалого, проводити тампонування, якщо є потреба, накладати турнікет в укритті, застосовувати тиснучі пов`язки на тампонади, запобігати гіпотермії, застосовувати бандажі, проводити фіксацію поранень, переміщувати постраждалого на ноші, встелені термоковдрою, заповнювати картку постраждалого про обсяг наданої ним допомоги, аби ця інформація була не втрачена і передана медику, щоб той міг зрозуміти, що сталось і який обсяг допомоги вже надавався, які життєві показники були виявлені попередньо. Все це потрібно, щоб розуміти динаміку стану постраждалого для ухвалення рішень стосовно подальшого надання допомоги пораненому. Також тут військові навчаються підготовки постраждалого до евакуації —переміщення постраждалого спецзасобами, лямками, стропами, на ношах — безкаркасних або каркасних — для того, щоб перемістити постраждалого якомога далі від лінії зіткнення і передати його медику свого підрозділу, — наголошує офіцер.
«Наш курсант після прибуття до свого підрозділу може одночасно проводити заняття з 10–15 людьми»
Вадим Франасюк каже, що пропускна спроможність курсу — один навчальний взвод за місяць.
— Це тридцять військовослужбовців. Зазвичай ми можемо на початку взяти 35–37 осіб. З розрахунку, що люди можуть відсіятись: не скласти іспит, не виконати ті чи інші умови програми і бути відрахованими. Якою буде пропускна спроможність підготовленого нами інструктора у його бригаді, це залежатиме від самого інструктора — наскільки він вмотивований проводити заняття, і від командування — наскільки воно готове йти назустріч, адже інструктора треба забезпечити необхідними ресурсами для проведення занять. Тож один наш курсант після прибуття до свого підрозділу може одночасно проводити заняття з 10–15 людьми, — зазначає лейтенант.
Він стверджує, що курс був реалізований завдяки підтримці на той час командувача ОК «Північ» генерал-майора Віктора Ніколюка:
— Він тоді підтримав нашу ініціативу і затвердив програму підготовки, згідно з якою ми і ведемо курс. Наскільки мені відомо, коли ми починали, то були першими серед інших оперативних командувань. Нині вони активно цікавляться можливістю відправити до нас своїх інструкторів, аби запозичити досвід. Звісно, наш курс був би неможливим, якби не допомога волонтерів. Адже саме завдяки їм у нас є необхідна матеріально-технічна база.
«Вже далеко не одне життя врятоване у підрозділах, куди повернулись наші випускники»
Військовослужбовець ЗСУ Катерина, яка нині проходить курс «Підготовка інструктора з тактичної медицини», погодилась поділитись враженнями від навчання.
— Тут я навчилася проводити інструктаж для військовослужбовців. Нас навчили також правильності накладання турнікету — як він має ефективно працювати. Розповіли, як я маю доносити до людей у своєму підрозділі інформацію так, щоб вони не робили помилок, коли рятуватимуть життя собі та побратимам на полі бою… Коли хочеш ефективно навчати людей, потрібен твій ентузіазм, бажання самовдосконалюватись. Ну і, звісно, сам предмет маєш добре знати, щоб зацікавити аудиторію. Цього нас тут навчили, — каже дівчина.
Військовослужбовець ЗСУ Всеволод теж проходить курс і зауважує, що нині пройшов повністю алгоритм надання допомоги на рівні військовослужбовця:
— Ми це відпрацювали як теоретично, так і практично. Тепер я вмію, наприклад, доставити постраждалого з місця поранення до точки евакуації. Щоб потім вміти всьому цьому навчити людей у підрозділі, потрібно у хорошому сенсі переламати себе — перестати соромитись. Бо важко видати людям інформацію, яку знаєш, якщо хвилюєшся і не маєш впевненості в собі. І курс мені допоміг у цьому.
Лейтенант Вадим Франасюк наголошує, що у них підтримується зворотний зв`язок із випускниками.
— Вони неодноразово телефонували і дякували за навчання, оскільки їм вдалося у своєму підрозділі переконати командування в необхідності проводити такі заняття і це дало результат — вже далеко не одне життя врятоване у підрозділах, куди повернулись наші випускники, — підбив підсумок керівник курсу «Підготовка інструктора з тактичної медицини».
Фото Дмитра Юрченка
