Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
У свої 19 років солдат Кирило вже добре знає, що таке справжня війна та бачив її наслідки. Саме через бойові дії він вирішив міцно пов’язати своє життя з армією та стати на шлях служби на професійній основі.
Стрілець-помічник гранатометника підрозділу охорони однієї з частин безпосереднього підпорядкування Командуванню Сил логістики ЗСУ, на момент широкомасштабного вторгнення служив солдатом-строковиком.
Стрілець-помічник гранатометника підрозділу охорони солдат Кирило
— Я родом із Запорізької області, — каже Кирило. — У 2021-му закінчив Аграрний ліцей та здобув професію кухаря. Встиг попрацювати в одній з приватних кав’ярень. Заробітна платня мене повністю влаштовувала. Тож почав мріяти про власний бізнес у сфері обслуговування. Але вже восени отримав повістку. Вирішив скоріше відслужити, щоб за півтора року реалізувати свої грандіозні плани.
24 лютого 2022-го Кирило зустрів на бойовому посту
По прибуттю до військової частини, міцного хлопця зі зростом 183 сантиметри відразу ж направили до підрозділу охорони.
— На здоров’я я ніколи не скаржився. В нашому роді запорізьких козаків всі такі могутні. В армії почав більше часу приділяти спорту. Став ходити на тренажери, перекладину чи брусся. Займався суто для себе, бо з фізичною підготовкою й так все було гаразд. Також побачив в себе певні моральні зміни. Я став більш стійким до різного роду труднощів. Приміром, навчився не перейматися тимчасовими проблеми, а негайно думати, як їх уникнути, — розповів захисник України.
Ранок 24 лютого 2022-го Кирило зустрів на бойовому посту. Територію військової частини було належним чином посилено. Тим часом навколо них щось вибухало, а в небі літали ворожі літаки.
— Наш бойовий підрозділ давно був готовий до чогось подібного. Пам’ятаю, як увесь армійський колектив діяв чітко, спокійно, без зайвих розмов чи запитань. Адже й так усі розуміли, що це не полігонні навчання, а реальна війна. Знаєте, я тоді якось швидко подорослішав. Начебто закрив двері за своїм мирним життям і відтоді думаю тільки про боротьбу із ворогами, — пригадав воїн.
З того часу молодий воїн виконував чимало важливих завдань у інтересах військової частини. Обстріли рашистів вони стійко витримували та перебували в постійній готовності до зустрічі з ворогом.
— Я відразу пригадав все те, чого мене вчили на стрільбищах чи полігонах офіцери. Автомат тоді із рук майже не випускав. Коли до нас стали приходити мобілізовані на військову службу, то зміг чогось їх навчити, а дещо, в плані військової науки — перейняв від них. При цьому вікова різниця нам не заважала разом нести службу чи ще щось робити по службі, — повідомив Кирило.
Від минулої весни став думати про підписання контракту
Як він пригадав, у перші тижні широкомасштабного наступу росіян хлопцю іноді доводилося виконувати обов’язки командира відділення чи групи, бо він краще за мобілізованих армійців знав периметр охорони та особливості несення служби.
— У березні 2022-го мені було 18. Але, що таке відповідальність, уже добре засвоїв. Деякі чоловіки, які прибули до нас з РТЦК та СП, були ровесниками моїх батьків. Та вони ставилися до мене з повагою, бо я виконував наказ командира роти. Тому вони уважно слухали мої команди та робили все так, як має бути. Сидячи в окопах, про все на світі забував і зосереджувався на охороні військового об’єкта, — зауважив хлопець.
Варто сказати, що від минулої весни Кирило став замислюватися над підписанням контракту та продовженням служби на професійній основі.
— Ця російсько-українська війна триває з 2014-го. Рік тому все лише загострилося та посприяло перемінам у моїх життєвих планах. Давня мрія про відкриття власної кав’ярні чи ресторану поступово стала зникати. Упродовж року в серці ще жила певна надія на скоріше повернення українських територій, але не все залежить від нас. Тому на початку 2023-го вирішив підписати контракт. Це серйозне рішення схвалила мама. Так я перейшов на новий рівень службового зростання, — вважає військовослужбовець ЗСУ.
Замість власного бізнесу став мріяти про погони офіцера
Уже зараз Кирило думає про можливість вчитися в одному з вищих військових навчальних закладів. Поки обирає між професіями танкіста, вартового неба та військового юриста. Ретельно все зваживши, планує піти вчитися наступного року, бо треба ще трошки морально підготуватися та подбати про забезпечення охорони своєї частини.
— Усім захисникам та захисницям зараз важко. Але скиглити я не звик. Вірю, що незабаром ми виженемо всіх окупантів зі своєї землі. Можливо тоді й піду вчитися на офіцера, аби перейти на новий рівень службового розвитку, — підсумував Кирило.
