Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
На контрактну службу до лав Збройних Сил України Володимир прийшов у 2021 році. Він обрав місце служби в одній з окремих механізованих бригад, яка дислокується на теренах західної України. Фізично міцний юнак відразу зрозумів тонкощі військової служби і здобув спеціальність — гранатометника гранатомета АГС.
За його плечима був бойовий досвід, адже у складі мехбригади брав участь в Операції об’єднаних Сил на території Луганської області. А вже взимку 2022 року йому довелося використати всі свої навички, аби гідно протистояти широкомасштабному вторгненню рф на території нашої Батьківщини.
Спогадами про перше бойове зіткнення у лютому минулого року з російськими окупантами військовослужбовець поділився з кореспондентом АрміяІnform.
— У пункті дислокації ми займалися тренуваннями, обслуговуванням штатної зброї та бойової техніки. Йшли звичайні армійські будні. А вже 24 лютого нас підняли по тривозі. Тоді всі зрозуміли, що трапилося. І через декілька годин у складі колони ми розпочали марш та висунулися у бік Київської області з центральних регіонів України, — пригадує військовий.
Автомобіль, в якому їхав Володимир, важко назвати комфортабельним, але жоден з українських вояків не надавав цьому значення, адже всі розуміли, що це лише справа комфорту, а найголовніше попереду. Всі думки його та побратимів були зосереджені на одному — дати гідну відсіч ворогові.
— Дорогою всі їхали мовчки. Попри те, що нас було, як у «вулику» та ще декілька АГС з БК, було так тихо, що я відчував себе школярем, який сидить на «відкритому» занятті в шкільному класі. І ось-ось настане твій вихід «до дошки». Всіх переповнював адреналін. Всі знали одну просту річ — потрібно захищати нашу державу. Коли зрозуміли, що ми на Київському напрямку, розпочалися обстріли, авіанальоти, — пригадує воїн.
Зайнявши позиції біля одного села в Київській області, розпочалася бойова робота гранатометного розрахунку Володимира.
— Наш розрахунок вів бої на певній дистанції від окупантів. Адже головним завданням для нас було —недопущення пересування російської піхоти. Контакту зі стрілецької зброї не було. По російських військах вели вогонь з бронетранспортерів, танків. Також працювала артилерія. Коли зайняли позицію в одному із сіл, по нас розпочали вести вогонь з реактивної артилерії. Десь метрів 100-150 від нас розривались російські снаряди. Тоді я вже зрозумів, що таке велика війна. Уявіть, що десятки ракет, які розриваються на сотні уламків, у будь-який момент можуть обірвати життя. Але це лише додавало нам відчуття того, що ми повинні знищити цю орду, яка принесла нам горе. Тоді нам було непереливки, але, Дякувати Богу, все обійшлося, — пригадує воїн.
Наступного дня підрозділу, в якому служить Володимир, надійшла інформація про те, що в їхню сторону рухається російська колона. За приблизними даними розвідки у ній було близько п’яти одиниць автомобільної техніки.
— По цій колоні розпочався обстріл нашим мінометним підрозділом. Були прямі влучання, були й зовсім поруч. І в той момент, коли з техніки окупанти розпочали висипатися, мов мотлох, мій розрахунок знищував живу силу, аби вони не мали змоги розосередитися у навколишньому лісі. Ми ледь встигали міняти боєкомплект. Тоді полювання на російських загарбників було однозначно вдалим. Як потім стало відомо — ми знищили близько двадцяти окупантів, — розповідає український захисник.
Зараз Володі — 25. За його плечима не маленький досвід, він побачив усі жахіття війни. В цивільному житті він захоплюється мотоциклами та автомобілями, а тепер зі своєї зброї майстерно вже знищив не один десяток російських окупантів.
За кожного з наших захисників хвилюються рідні та близькі. За кожного з них моляться Богові, щоб він й надалі давав їм відвагу і мужність в обороні рідної землі.
