Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Крайній раз був у Авдіївці три роки тому під час чергової ротації. І хоча місто тоді вважалося прифронтовим, життя в ньому кипіло. Працювали підприємства, школи, торгові заклади, кафе і ресторани. В кожному дворі були обладнані дитячі майданчики, висаджені квіти і дерева. Все утопало в зелені. Люди раділи життю і будували плани на майбутнє. Цього разу зовсім не впізнав це місто. Зруйновані й понівечені будинки, величезні вирви на дорогах і тротуарах, посічені уламками дерева, запах гарі й невіддільне постійне відчуття тривоги і небезпеки, яке переслідує кожного, хто опиняється в Авдіївці. Сьогодні це вже не прифронтове містечко, а справжня передова, де українські захисники щодня стримують зухвалу навалу ординських загарбників.
— Цілодобово місце піддається потужним артилерійським та ракетним обстрілам, авіаційним бомбардуванням, — розповідає офіцер Раїса, яка нас супроводжує. — Коли путін розповідав, як Україна 8 років бомбила Донбас, чомусь не згадав, що їм вистачило декількох місяців, щоб вщент зруйнувати десятки квітучих міст Донеччини і Луганщини. російські окупанти за будь-яку ціну намагаються захопити Авдіївку. В останній час кількість обстрілів значно зросла. І хоча більшість населення евакуювалася, тут ще залишається чимало людей. Кожного дня вони наражають себе на небезпеку, тому що руським «асвабадителям» немає ніякої різниці, кого вбивати, військового чи цивільного. Ми для них всі вороги, як і вони для нас, — додає офіцер.
Просуваючись центром місця, не бачимо жодного непошкодженого будинку. Вони або повністю зруйновані, або непридатні для житла. Світла, опалення, водо- і теплопостачання тут не стало ще на початку широкомасштабного вторгнення. Біля багатьох домівок люди облаштували імпровізовані пічки. Там вони варять собі їжу, гріються. Коли розпочинається обстріл ховаються по підвалах. У місто періодично заїжджають гумконвої, волонтери, які привозять і роздають продукти харчування, питну воду, медикаменти. Багато попадається на очі безпритульних і покинутих тварин: собак, кішок.
Зустріли жінку з трьома собаками, яких вона намагалася утримати на повідці. Запропонували їй корм для тварин. Ольга, так вона себе назвала, запросила нас до себе в гості. Запитали в жінки, чому вона досі залишається в місті? Відповідь стандартна: «Мені нікуди їхати, грошей немає. Крім того, на руках літня мама». Заходимо в трикімнатну квартиру на першому поверсі. Прямо на кухні жінки побудували справжню піч.
— Зробили її за один день, — розповідає 83-річна мама Ольги, Ніна Миколаївна. — Зібрали цеглу зі згарищ, замісили цемент і акуратно виклали на підлогу, зверху якої зробили цегляну опалубку. Піч врятувала нас взимку від холоду. На ній варимо собі їжу, сушимо одежу. Вікна були вибити вибуховою хвилею, ми заклали їх дошками. Коли починається обстріл в підвал не ідемо. Просто лягаємо на підлогу і молимося, щоб в наш будинок не попало. Поки щастить. Так і живемо… До речі, люди збираються разом біля своїх домівок і намагаються комунікувати між собою. Хтось ділиться новинами, хтось розповідає, де можна отримати гуманітарну допомогу. Переміщуються місцеві або пішки, або на велосипедах. Машин майже немає.
Через пару кварталів заходимо до КСП підрозділу, який тримає тут визначену ділянку оборону.
— Обстановка напружена, але повністю контрольована — розповідає командир Сергій. — Всі спроби ворога вести атакувальні дії ми зупиняємо ще на початку їхнього руху. Аеророзвідка своєчасно повідомляє нам звідки наближається небезпека і ми завдаємо у визначені місця потужні вогневі удари. Наприклад, сьогодні зранку вже відігнали чергову зграю рашистів. Не маючи досягнень у відкритому протистоянні, вони скаженіють і застосовують проти нас всі види вогневого впливу дальньої дії — артилерію, РСЗВ, авіацію. Але і тут ми не сидимо без діла. За першої нагоди відповідаємо. Наша аеророзвідка працює бездоганно. Тому вдається успішно вести і контрбатарейну боротьбу.
Щоб побачити, як працюють мінометні розрахунки, відправляємося на одну з вогневих позицій. Командир розрахунку 120-мм міномету 36-річний Олександр служить з 2016 року і має за плечима чималий бойовий досвід.
— Зараз будемо карати недолугих, — каже командир і віддає наказ номерам обслуги на бойове застосування міномета. Розрахунок швидко береться до справи.
На прибудинковій лаві, де колись сиділи літні бабусі та дідусі та няньчили своїх онуків, заряджаючий 46-річний Олексій і 29-річний номер обслуги Віталій підготовлюють міни. Командир отримує координати цілі й передає їх навіднику солдату Івану. Хлопці швидко висуваються на вогневу позицію. Наводять міномет і доповідають про готовність.
«Постріл!» Заряджаючий кидає міну в ствол і сніп вогню вилітає в повітря. — Пішла родима з вогняним привітом, — приговорює командир і надає нові координати. Знов заряджання і друга міна летить за призначенням.
«В укриття!» Весь розрахунок негайно біжить в укриття. І вже за декілька хвилин над головою проноситься важкий гул. Через лічені секунди приблизно в 100 метрах від нас стається потужний вибух. Таке враження, що відбувся невеличкий землетрус.
— Це, імовірно, керована авіаційна бомба, — пояснює Олександр. Ворог все частіше застосовує їх під час бомбардувань Авдіївки. Вони вже багато лиха тут наробили. Пів кварталу затягнуло їдким пороховим димом. Добре, що бомба впала за будинком, який взяв на себе значний удар вибухової хвилі. Інакше отримали б добрячий струс мозків.
Зі слів Олександра, ворожі БПЛА постійно баражують в небі над Авдіївкою і наводять свої вогневі засоби по наших артилерійських і мінометних розрахунках. Не чекаючи повторної повітряної атаки, знімаємося з укриття і виїжджаємо з міста. Звернули увагу, що бомба, яка впала у сусідньому дворі, скосила, як косою, декілька великих дерев і зробила вирву глибиною з двоповерховий дім. До речі, саме в цьому дворі ми спочатку зупинили нашу машину. Тож можна сказати, пощастило. Але це лотерея. Неможливо передбачати, де саме і в який час прилетить ворожий снаряд, бомба чи ракета.
Точніше за всіх про це сказав командир мінометного розрахунку Олександр: «Краще не чекати, коли в тебе прилетить, а завжди випереджати ворога. На один удар відповідати двома або трьома». Завдяки такій непохитній волі та мужності наших захисників і тримається сьогодні Авдіївка.
Фото автора
