Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Щоб дістатися позиції одного із підрозділів територіальної оборони, який мужньо тримає оборону на підступах до Мар’їнки, кореспонденту АрміяInform довелося чекати слушної нагоди. Річ у тому, що шлях туди іноді буває не менш ризикованим, ніж безпосереднє перебування на лінії вогню. Ординці постійно тримають під вогнем підступи до українських позицій.
Уже на підході до визначеного місця чуємо артилерійську канонаду і гучні звуки приходів. На позиції нас зустрічають спостерігачі й негайно вимагають спуститися у траншею.
— Тільки що бачили над позицією орківську «пташку». Вона тут не випадково з’явилася, — розповідає солдат Олексій. — За декілька хвилин почне прилітати. Краще поки не збиратися всім кагалом, сховатися і не мелькати зайвий раз в траншеях.
Швидко проходимо в бліндаж. Впали в очі міцні укриття, бліндажі й різноманітні довготривалі вогневі споруди. Все зроблено капітально і надійно. Ходи сполучень достатньо глибокі, розгалужені та поєднані між собою. Є також запасні та хибні позиції.
— Усе робили самі з урахуванням можливих обстрілів і влучань. Бліндажі по два-три накати витримують пряме влучання 82-мм міни, зверху ще шар землі й дерну, — додає боєць. — Інженерне обладнання позицій — це головна умова збереження життя. Тому по-максимуму вгризаємося в землю. Олексій знає, про що каже. Він вже має за плечима бойовий досвід. На початку російсько-української війни брав участь у бойових діях у складі 25-ї бригади на Авдіївському напрямку. Зазнав поранення.
Як розповів нам офіцер супроводу Олександр, тероборонці разом з іншими підрозділами Сил оборони утримають важливі позиції поблизу Авдіївки і Мар’їнки.
— Ворог не припиняє штурмові дії. Переважний склад нашого підрозділу — це в минулому звичайні цивільні люди різних мирних професій. Після ріку перебування на війні вони набули досвіду і вмінь, дають гідну відсіч окупантам. В останній час ворог значно збільшив кількість і потужність артилерійських обстрілів. За декілька місяців, що ми тут знаходимося, вивчили їхній розклад обстрілів. Як правило, починають насипати зранку. Працюють з артилерії, мінометів, систем РСЗВ. Потім невеличка пауза і знов обстріл, — додає Олександр. — Причому обстріли здійснюються різними видами боєприпасів: фосфорними, касетними, осколково-фугасними і можуть тривати від 2 до 4 годин безперервно. Такий розклад може змінятися, але виключно в бік зростання кількості вогневих ударів. На жаль, дістається і мирному населенню. Гинуть люди, зокрема і діти. Руйнується цивільна інфраструктура: магазини, лікарні, школи, підприємства. Алгоритм обстрілів окупантів приблизно наступний: десять снарядів по позиціях, п’ять — по мирному населенню. Робиться це, найімовірніше, для залякування цивільних і додаткового психологічного тиску на них.
Приємно було побачити, що навіть в цих, дуже складних умовах, настрій тероборонців залишається бойовим. На позиції ми зустріли молодшого сержанта Вікторію. Ця жінка повністю виправдовує своє ім’я — переможниця. Залишивши вдома на початку широкомасштабного вторгнення російських окупантів родину, 13-річного сина, вона пішла захищати країну в складі підрозділу територіальної оборони. Уже понад 10 місяців перебуває на передовій. Відповідає за різні напрямки. Зокрема, за матеріально-технічне забезпечення. За активність і наполегливість у вирішенні будь-яких повсякденних питань їй дали псевдо «Білка».
— Найважче для мене на війні — втрачати друзів, — розповідає Вікторія. — У квітні в бою героїчно загинув наш товариш, молодий 20-річний хлопець, бойовий медик Андрій. Надавав допомогу контуженому побратиму і дістав смертельне поранення. Три дні тому під час артилерійського обстрілу загинув бойовий товариш Віталій. Такі втрати залишають в душі важкий слід. Але ми будемо битися далі та мститися за наших полеглих героїв. Тільки перемога над ворогом зможе нас зупинити.
Фото автора
