Півтора року тому він випадково з’явився на порозі їхнього будинку на Донеччині, а сьогодні вже пережив кілька передислокацій, атаки FPV-дронами й став улюбленцем усього…
Руслан — командир аеромобільного відділення механізованого батальйону 92-ї окремої механізованої бригади. Захисник досвідчений військовий, адже має досвід бойових дій з окупантами ще з 2014 року. Брав участь у боях за Широкине разом з бійцями полку «Азов» та морськими піхотинцями.
Про свій бойовий досвід та шлях від піхотинця, гранатометника, танкіста та командира аеромобільного відділення Руслан розповів для кореспондентки АрміяInform.
— Як розпочався Ваш бойовий шлях? В яких бригадах служили та на яких посадах?
— Коли війна тільки розпочалася у 2014 році, то ми одразу з друзями вирішили записатися до Харківського добробату. Після навчання нас відправили під Маріуполь. Тоді якраз починалися бої за Широкине. Полк «Азов» просовувався по лінії зіткнення, морські піхотинці закріплялися на позиціях, а ми «вирівнювали» певні ділянки на фалангах, за які відповідали. Тоді я був стрільцем-піхотинцем. Так у мене минуло два роки. Навесні 2016 року я підписав контракт з 92-ю бригадою та став гранатометником. Через певний проміжок часу я вирішив зробити перерву, адже в мене народилася донька та й здоров’я трішки треба було поправити. Але я розумів, що наш ворог доволі підступний і виходячи з досвіду своїх бойових дій, ми з побратимами розуміли, що москалі можуть наважитися на широкомасштабне вторгнення…
Наприкінці 2019 року Руслан повернувся до лав Збройних Сил України та згодом потрапив на посаду командира танка 53-ї окремої механізованої бригади. Пройшовши навчання, його підрозділ та екіпаж було відправлено на позиції поблизу Волновахи, де захисник і зустрів широкомасштабну війну.
— Ми всі розуміли, що це може трапитися і цілком усвідомлювали, що здобуті знання на навчаннях потрібно максимально застосовувати. Після того, як командир віддав наказ, ми вирушили колоною на наш бойовий виїзд для виконання поставленого завдання. Через декілька днів я дістав сильну контузію та поранення. Коли вже перебував у шпиталі, то розумів, що мені потрібно терміново повертатися до моїх побратимів, адже я не можу просто зараз так лікуватися, коли мої хлопці там відгризають кожний клаптик нашої рідної землі.
Після лікування Руслан повернувся до своєї рідної 92-ї бригади та пройшов навчання з перекваліфікації спочатку на пілота БПЛА, а згодом і очолив аеромобільне відділення механізованого батальйону.
— Я почав займатися аеророзвідкою спочатку. Мені це дійсно цікаво було, а для мого підрозділу результативно. Спочатку я збирав інформацію про те, де знаходиться противник, в якій кількості, де яка техніка зосереджена. Після передачі цієї інформації нашій арті, вони починали лупити по ворогу. Наші артилеристи справжні Боги війни, адже на тих ділянках, по яких ми працювали, противник навіть не міг дихнути без нашого відома.
Зараз відділення Руслана продовжує свою діяльність з аеророзвідки, а за потреби кидає «подарунки з неба» прямісінько по скупченню живої сили противника.
— Ми з побратимами працюємо подобово. Наші основні пташки — це Mavic-3. Також, маємо і ті, якими вночі проводимо розвідувальні заходи. Чим краще я і хлопці відпрацьовуємо, тим краще наша арта буде лупити по них. Завдяки нашій інформації, наша артилерія знищувала ворожі танки, гаубиці, багато піхоти, склади з боєприпасами та бліндажі.
Також захисник розповідає, що останнім часом для них пріоритетними цілями є вихід на точку, де знаходяться москальські пілоти БПЛА. Це здійснюється для того, щоб ворожі пташки не могли проводити аеророзвідку позицій українських захисників.
Фото автора
