Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Лягаючи спати 23 лютого 2022 року, він ще був тілоохоронцем. Працював із зірками, зокрема, охороняв Арнольда Шварценеггера, Денні Трехо, Ніка Вуйчича, коли вони приїжджали в Україну. Прокинувшись від вибухів наступного ранку, став військовим на псевдо «Скіфф». Нині чоловік служить у бригаді тероборони Київської області. Нещодавно він разом із побратимами повернувся з ротації в Бахмуті та відновлюється.
«Будильник» у вигляді російських ракет у день широкомасштабного вторгнення йому аж ніяк не сподобався. Мотивацією піти до територіального центру комплектування для «Скіффа» стали діти. Він побачив, як люди гуляли з дітьми, і зрозумів:
— Мої діти вже дорослі, але я не хочу, щоб українські діти жили в підвалах.
Це і стало тоді для чоловіка основним поштовхом.
«Скіфф» родом з Луганська. Переїхав на Київщину у 2011 році. Тепер мріє сфотографуватися на тлі стели «Луганськ», що на в’їзді в місто. Та поки за це треба поборотися.
— Якось моя мала батьківщина не гостинна до мене, — каже чоловік після ротації в Бахмут.
Ще з 24 лютого «Скіфф» перейшов на українську мову:
— Ну, я намагаюся. Може, іноді буває в мене «азіровщина», але намагаюся.
Свій перший бойовий досвід військовослужбовець здобув на Київщині, обороняючи Дмитрівку. Другий — у Бахмуті, в міських боях.
— Ландшафт там постійно змінюється. Не скажу, що щохвилини, але дуже часто. От ти зайшов — є дорога. Повертаєшся назад — а там вже басейн можна робити.
Завданням роти, у складі якої на Донеччину прибув «Скіфф», було займати позиції та утримувати їх. Чоловік виконував обов’язки старшого групи і в різний час керував підрозділом.
— Бо буває таке, що хтось не справився, хтось злякався. Лякаються всі, просто хтось може опанувати свій страх, а комусь це важче дається.
На запитання, як опановував власний страх, відповідає:
— Коли ми ще перебували на Київщині, я був на посаді головного сержанта. Майже весь мій взвод пішов зі мною в бій. Я відповідальний за своїх хлопців. Знаєте, є таке правило: скільки пішли купатися, стільки мають і вийти. І мені було потрібно вивести їх живими та здоровими.
У цій ротації він побачив своїх побратимів під зовсім іншим кутом. Усіх, з ким був у боях, називає героями. Найбільше з цієї ротації «Скіфф» запам’ятав 16 квітня, цього дня відзначали Великдень. У цей час у Бахмуті безперервно точилися бої.
— Ми зайняли підвал школи. Нас там було людей 25. Це ті, в кого не було поранень. Контузії не рахуємо як поранення. В один момент ми зрозуміли, що на третьому поверсі перебувають росіяни. Ну, ми вирішили, що нам з ними сусідувати буде не комфортно, м’яко кажучи. Другий поверх школи прострілювався. Хлопці вийшли, зачистили росіян, закидали гранатами. Окупанти такого не очікували, вони намагалися відбиватись, кинули гранату, але вона від стінки відскочила їм назад.
Скільки боїв прийняли за двотижневе перебування в Бахмуті, «Скіфф» і не намагався рахувати.
— Саме впритул я особисто росіян не бачив, не доводилось. Але в тепловізори — бачив. Як вони тікали, ходили — все ми з хлопцями бачили. Не знаю, які саме там були роди військ на той момент, але як для «вагнера», вони надто злагоджені. Якщо вони не можуть пробитися через якусь точку, їх одразу підтримували танки й гвинтокрил. Воюють вони непогано, але є те, чого їм не вистачає: ми ж на своїй землі, а вони —окупанти.
Іноді здавалося, що вся ця ротація — один довгий день. Та все ж був момент, коли «Скіфф» почував себе по-справжньому щасливим:
— Я чекав своїх хлопців після евакуації. Зв’язку з ними не було. Мені так страшно стало… я думав: а якщо вони кудись не туди пішли, заблукали. Я пішов на іншу точку і там їх побачив. Вони мене помітили, зраділи, і більше не відходили від мене. Це був дуже страшний момент, але водночас і найщасливіший. Коли їх побачив, я був найщасливіший.
Майже всі з роти повернулися з тієї ротації з контузіями через щільність вогню. Серед уламків будинків, ям від снарядів та під вогнем противника мотивували військовослужбовця його побратими.
— Коли ти робиш вихід, ти когось змінюєш. І в якийсь момент на позиції стає не так важко, як у тому місці, де всі відпочивають. Бо в місці умовного відпочинку розташовані радіостанції для підтримки зв’язку. Вона працює цілодобово. І ти чуєш, як важко там хлопцям. І хочеться їх змінити, щоб вони хоч поспали, поїли.
Нині «Скіфф» та його побратими повернулися на Київщину, триває їхнє відновлення. Чоловік звикає до того, що поза лінією зіткнення продовжується життя, навіть на Донеччині. Після перемоги він вирішив, що змінить свій фах. Стане кухарем або баристою в кафе, займатиметься рибальством. Попереду — відбудова країни та життя з розумінням, що в нас за сусід. А поки — війна…
Відео Віктора Дехтяра та Руслани Богдан
Фото Віктора Дехтяра
