Це черговий симптом. Симптом системного виснаження, деградації управління і повного ігнорування базових потреб людини у війні. За даними, які українська…
— Ранок. Ще 40 хвилин тому повернувся з бойового завдання… Це був мій трьохсотий бойовий виліт. Якщо хтось думає, що цим можна пишатися, то ви помиляєтесь. Емоції зовсім інші… Кожного разу відчуваєш страх, кожного разу перед зльотом ти думаєш, чи провернешся цього разу, чи, можливо, це останній політ…
Так описує свій ювілейний виліт підполковник Ростислав Лазаренко — український військовий льотчик-штурмовик.
Він наголошує, що число вильотів із бойовим застосуванням — це зовсім не те, чим би йому хотілось пишатись. Та пілот ЗСУ впевнено наблизився до рекорду легендарного аса Івана Кожедуба. Наразі це найбільша особиста кількість серед льотчиків усіх Повітряних сил.
— Із самого початку широкомасштабного вторгнення у нас немає однакових польотів. Деякі вильоти просто не хочеться згадувати, але вони все одно приходять уві сні з хлопцями, яких втратив у бою. Ніколи не забуду, як Даня Мурашко встиг прокричати «Я відвернув», а вже за мить я побачив в дзеркало влучання ракети, ми летіли парою… І це лише один із трьохсот бойових вильотів… Чи коли по мені відкривали вогонь із буквально всього, коли нищив колони і тільки після повернення, розумів, що мій Су-25 побитий настільки, що ремонту не підлягає… Очевидно, що нормальна людина тікала б від усього цього, але не ти. Ти маєш бути тут, маєш вести за собою в бій, бо там, на передку, на тебе чекають наші воїни, які тримають лінію оборони до останнього подиху, і вони теж хочуть жити, вони також втомилися від цієї війни, але вони стоять, і ми мусимо, бо за нашими спинами наші сім’ї, вся Україна і Український народ.
Підполковник розповів, що вони з колегами неодноразово обговорювали в колективі: «Для чого ми працюємо?» І відповідь для всіх очевидна.
— Для того, щоб живими залишитись? Звісно, це бажання є в кожного, але ні! Аби врятувати якомога більше воїнів, допомогти їм, аби ця наволоч, а інакше їх не назвеш, не розповсюджувалась нашою землею. Якщо ми знищимо хоч одного окупанта, то він вже не зможе вбивати наших хлопців та дівчат. А якщо ми забираємо десятками, а інколи і сотнями, за один виліт, то скільки ми своїх рятуємо? А на передовій нашим набагато важче… Ми прилетіли, відпрацювали і повернулись у відносну безпеку, а вони — під вічними обстрілами. Тому знову зібрався, взяв ЗШ і швидко в літак, бо там на тебе вже зачекалися…
P.S. Підполковник Ростислав Лазаренко одним з перших був нагороджений Хрестом бойових заслуг, є лицарем ордена Богдана Хмельницького трьох ступенів, кавалером ордена «За мужність» ІІІ ступеня.
Фото: Костянтин і Влада Ліберови
