Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
На її плечах лежить відповідальність за роботу всього сестринського персоналу хірургічної клініки одного з військово-медичних закладів Збройних Сил України, розташованого на Харківщині. Також вона щодня стежить за правильним використанням всіх приладів і лікувальних препаратів. Усі свої дії та роботу підлеглих жінка-військовослужбовець координує із начальником клініки та головною медсестрою госпіталю.
Усе це — про старшу медичну сестру хірургічної клініки старшого сержанта Олену Бурко.
— За обсягами роботи з пацієнтами наша клініка є однією з найважчих у госпіталі, — говорить старший сержант Бурко. — Колектив у нас великий, а в розпорядженні маємо досить широкий перелік матеріальних засобів. Проте я тут працюю від 1993-го. Тому добре знаю, де та що треба робити кожній медсестрі.
У кабінеті протягом дня проводить не більше ніж годину
За словами Олени Михайлівни, в своєму робочому кабінеті вона протягом дня проводить не більше ніж годину — щоб тільки попрацювати із документами щодо прийому чи виписки поранених. Більшість же часу її можна побачити в госпітальних палатах під час оглядів лікарів, маніпуляційних кімнатах чи ординаторських.
— 24 лютого минулого року для нас не стало якимось іспитом на міцність. Від 2014-го ми зустрічаємо в себе поранених хлопців та дівчат. Торік, наприкінці лютого, в нас зросла кількість пацієнтів, але ми зі всім впоралися. Адже до цього часу майже всі лікарі та сестри пройшли бойове хрещення на сході України, — розповіла жінка-військовослужбовець.
На жаль, певні труднощі від моменту широкомасштабного вторгнення росії в Україну хірургічна клініка таки зазнала.
— Наші цивільні молодші медсестри та відповідальні за роботу їдальні не мали змоги добиратися до роботи. Тим часом поранені щодня прибували. Тому наші військові медсестри між собою розібрали сектори роботи заради нормального ритму діяльності. Хтось накривав столи в їдальні та мив посуд, інші — тримали чистою підлогу чи прали білизну. В той час я допомагала робити уколи, ставила крапельниці тощо. Як тоді, так і зараз, ми розуміємо, що всім важко, але треба думати про скоріше одужання постраждалих воїнів, — вважає вона.
З боку суспільства відчувають потужну підтримку
За словами медикині в погонах, своєрідними «ліками» від втоми навесні 2022-го було спілкування з військовими волонтерами. Останні доправляли до госпіталю постільну білизну, засоби гігієни та інші речі. Адже деякі хлопці чи дівчата прибували з фронту в непритомному стані, без особистих речей, не маючи можливості все це купити.
— Іноді від дзвінка якоїсь волонтерки до занесення у відділення необхідних предметів минала лише година-дві. Окрім цього, діти зі всієї України і досі надсилають нам малюнки, які розміщуємо в дозволених місцях. Ми продовжуємо відчувати дуже потужну підтримку та увагу до себе з боку всього суспільства. Останнє допомагає зосередитися на головному, спрямовувати всі сили на роботу з пораненими, — зазначила Олена Михайлівна.
Вона пригадала, що навесні-влітку минулого року лікарі дуже втомлювалися від численних операцій та роботи із важкопораненими. Тому жінка, так би мовити, всю тилову роботу взяла на себе та цілодобово керувала сестринським персоналом.
Зважаючи на досвід роботи з пораненими, від 24 лютого 2022-го медсестер цієї клініки часто направляють у відрядження до частин та підрозділів, які залучені до боротьби з окупантами. Звісно ж, тоді певне навантаження відчуває увесь колектив. Тому торік й довелося збільшити штат, аби посилити потенціал клініки.
Уже від березня 2022-го з територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки до клініки стали направляти цивільних медиків для проведення співбесіди на предмет призову на службу. З кожним таким кандидатом Олена спілкувалася, а потім — готувала рекомендації командуванню медустанови по цих людях.
— Мій життєвий досвід дозволяє після перших же відповідей на мої запитання сказати, на що людина здатна в професійному відношенні. Більшість із патріотів були готові до напруженого ритму служби. Але були, м’яко кажучи, інші особи. Так, одного разу до нас прийшла дівчина, яка кілька годин попрацювала з пораненими напередодні свого можливого призову. Хоча в той день у нас було певне «затишшя», вона чесно сказала, що в госпіталі всі герої, але до такої самопожертви не готова, — навела приклад військова медикиня.
У результаті ретельного підбору кадрів, протягом останнього року до цього медичного підрозділу прибуло кілька медсестер-військовослужбовців. Усі жінки досить швидко опанували роботу та вже досягли в клініці певних службових успіхів.
Щодня борються за здоров’я пацієнтів
На жаль, війна триває, й активна фаза бойових дій призводить до того, що деякі хлопці по кілька разів поступають на лікування.
— Один молодий хлопець Сергій вже два рази протягом року перебував у нас. На щастя, в обох випадках його поранення були не важкими, але ж здоров’я від цього не додається. Мене вразила його моральна стійкість та високий бойовий дух. Цей рядовий піхотинець завжди усміхався і не зважав на болючі уколи. Коли ж я спитала його про те, чи не хотів би він перевестися з бойової бригади кудись у тил, він гордо сказав, що це його доля, а ворожих куль — не боїться. Знаєте, щоразу після спілкування з такими патріотами України, які тимчасово перебувають у нас, в мене наче виростають крила, — каже Олена Михайлівна.
Як зазначає начальник хірургічної клініки військово-медичної установи, старший сержант Олена Бурко є значно більшим, ніж його помічниця по роботі з сестринським персоналом. Адже жінка виступає вірним однодумцем, яку не треба переконувати, що від їхньої колективної роботи залежить життя та здоров’я всіх пацієнтів.
— Щодня ми робимо до сотні уколів, ставимо десь 40 крапельниць, приймаємо чи виписуємо людей. Окрім цього, на важких кріслах-каталках возимо поранених для проходження процедур та виконуємо чимало інших важливих завдань. Незабаром я відзначатиму 30 років від моменту приєднання до нашого армійського колективу і за цей час пережила чимало труднощів. Наприкінці робочого дня часто дивуюся, як все це нам вдається зробити. Та настає новий день і ми знову боремося за здоров’я людей, — насамкінець зауважила старша медична сестра хірургічної клініки харківського госпіталю.
Фото автора
