Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Як триматися у важкі часи війни? Коли повідомлення з фронту вибивають з колії, тривога накочується хвилями і стає важко триматися «на позитиві». Всім важко, і слід бути уважними до людей поруч — колег, друзів, рідних, можливо, хтось переживає стрес і потребує більшої уваги. Часом єдине, чим можна зарадити — це бути поруч, слухати і поділяти почуття, біль чи тривогу.
Не тільки те, що ми говоримо, але і те, як ми говоримо, впливає на комфорт нашого оточення. Тон вашого голосу, постава та привітання в повсякденному житті впливають на те, як люди бачать вас і що відчувають:
- чи довіряють вам;
- чи виконують ваші поради;
- чи проявляють агресію;
- чи поводяться спокійно;
- чи відкриті до вашої підтримки.
Поміркуйте, чи маєте ви навички турботливого спілкування, слідкуєте за мовою тіла, чи справді активно слухаєте, чи приймаєте почуття людини і демонструєте турботу. Під час розмови звертайте увагу не лише на слова, а й на мову тіла.
Зазвичай мова тіла — це неусвідомлені дії, які ми не завжди контролюємо, реагуючи певним чином. Варто навчитися ними керувати, це сприятиме більш ефективному, неконфліктному та спокійному спілкуванню. Перегляньмо таблицю, що варто робити, а чого варто уникати на рівні мови тіла.
Вислухати — це найважливіша підтримка під час спілкування.
Перш ніж давати поради, необхідно дати співрозмовнику чи співрозмовниці можливість сказати те, що він/вона вважає за потрібне та уважно вислухати, не перериваючи, не оцінюючи, не мінімізуючи слова, почуття або потреби співрозмовника.
Щоб справді добре слухати, потрібно більше, ніж мати вуха.
Слухати потрібно:
Очима — приділяючи всю увагу.
Вухами — дійсно чуючи проблеми.
Серцем — з повагою та співчуттям.
Активне слухання — це техніка, яка допомагає уважно слухати та спілкуватися, проявляючи підтримку. Лише так можна створити відчуття впевненості у співрозмовника та розуміння ситуації і напрямку руху. А також сформувати стосунки, у яких є довіра та підтримка.
Саме для цього варто використовувати три ключові навички активного слухання: уважне слухання, повторення та підсумовування.
Прийняття почуттів іншої людини і прояв турботи
Використовуйте слова підтримки, щоб показати співпереживання («Я розумію, про що ви говорите», «Я чую вас», «Я можу зрозуміти, що це тяжке випробовування для вас») та визнавайте всі втрати чи важкі почуття, якими співрозмовник/ця ділиться («Мені дуже шкода чути це», «Так, це дійсно важка ситуація», «Це болить, це справді важко, але я тут, щоб допомогти тобі впоратися з непростою ситуацією»).
Підтримка та повага до гідності людини
Переконайтеся, що ви говорите й поводитеся з належною повагою, відповідно до культури, віку, статі та релігійних вірувань співрозмовника чи співрозмовниці. Не тисніть на нього/неї і не змушуйте говорити, якщо він/вона не хоче.
Похвала і вдячність
Під час переживання стресових подій ми зазвичай знецінюємо себе та свої попередні досягнення, не помічаємо щоденних зусиль та кроків уперед.
Коли ми намагаємось допомогти, наше завдання — визнати й похвалити всі дії та наміри, яких співрозмовник чи співрозмовниця докладають для самодопомоги. Цим ми їх підтримаємо та дамо натхнення й віру рухатися далі.
Наприклад, сказавши: «Я бачу, як вам непросто, але ви молодець, що намагаєтесь уникати небезпечних ситуацій та змінити шкідливі звички», або «Ви вчинили правильно, що звернулися по допомогу. Багатьом на вашому місці було би непросто впоратися самотужки», або «Я вважаю, ви дуже добре справляєтесь удома, попри серйозні проблеми».
Особливості спілкування з людиною на відстані (по телефону)
Якщо ви плануєте говорити на делікатну тему, переконайтесь, що співрозмовник чи співрозмовниця може говорити. Уточніть будь-яке непорозуміння чи помилку комунікації: «Чи могли б ви пояснити, що мали на увазі, коли сказали про..? Чи могли б ви пояснити детальніше?».
Залиште час на паузи, якщо співрозмовник/ця мовчить. Допомагайте співрозмовнику/ці почуватись комфортно під час паузи («Все добре, не поспішайте», «Я тут, якщо ви хочете поговорити»).
Намагайтесь мінімізувати недоліки комунікації («Мені не дуже добре вас чути. Чи не могли б ви перейти до тихого місця?»). Намагайтеся забезпечити співрозмовника/цю можливістю бачити й чути вас під час розмови. Якщо є можливість, спробуйте спілкуватися відеозв’язком і підійдіть до світла, щоб співрозмовник/ця могли бачити вас.
Якщо ви спілкуєтеся з людиною в сильному стресі, намагайтеся залишатися на лінії, доки ваш співрозмовник/ця заспокоїться та/ або ви зможете зв’язатися зі службою з надзвичайних ситуацій, яка надасть пряму допомогу.
Перевірте здатність людини говорити й переконайтеся, що вона почувається комфортно. Коли помічаєте ознаки сильного дистресу з вираженими симптомами дезорієнтації, тривоги, втрати контакту тут і тепер, постарайтеся виконати дихальні вправи разом (глибокий вдих та більш протяжний видих животом. Більше порад і вправ знайдете в довіднику «Базові навички турботи про себе та інших».
Матеріал підготовлено в межах ініціативи першої леді Олени Зеленської щодо створення Національної програми психічного здоров’я та психосоціальної підтримки спільно з ВООЗ та Міністерством охорони здоров’я України.
Підготувала Леся Медведенко
