І ці удари вже мають більший вплив на суспільні настрої всередині росії, аніж їхні шалені втрати на фронті. Китайські товари…
Запоріжжя й надалі залишається неспокійним. Нічні, а подекуди ранкові атаки ракетами та дронами-камікадзе по населених пунктах області ще раз доводять — ворог не залишить у спокої українських громадян, допоки ми їх силою не проженемо. Військові, як ніхто, краще це розуміють та постійно вдосконалюють свою бойову підготовку, укріпляють позиції та не дають окупантам жодних шансів просунутись хоч на сантиметр вперед.
— Ми повинні бути постійно готовими до будь-якого розвитку подій, тому практично щодня тренуємо свої резерви, — розповідає сержант одного з підрозділів івано-франківської бригади ТрО на псевдо «Коба». — Усі хлопці, яких ви зараз бачите, вже мають бойовий досвід, то ж знають, як себе може найімовірніше поводити противник. Проте його не варто недооцінювати, тому й на тренуваннях відпрацьовуємо різноманітні можливі сценарії.
Місце для практичних дій прикарпатські військові обирають щоразу нове, аби не призвичаюватись до вже знайомого рельєфу та працювати в нових для себе умовах.
— Нині більше уваги приділяємо штурмовим діям, тренуємось виявляти противника на ймовірно небезпечних ділянках та, за потреби, знищувати його або брати в полон, — продовжує «Коба». — Під час навчань використовуємо натовські види тактики та діємо малими штурмовими групами. Також користуємось, поки що на тренуваннях, іноземними видами стрілецької зброї, яку нам надали західні партнери. На відміну від звичного нам «Калаша» чи «покемона» іноземні аналоги є набагато зручнішими та влучніше стріляють. Простіше кажучи, наші воїни повинні вміти користуватись різним озброєнням, виявляти та знати, як знешкодити вибухівку, надавати першу медичну допомогу і, зрештою, успішно виконати бойове завдання.
Серед тих, хто тренується, знайомлюсь із кремезним хлопцем з Калущини. Виявляється, він у підрозділі воює разом… з батьком та рідним братом. Раніше втрьох працювали на будівництві, а з початком війни усі разом записались у місцеву тероборону. Відтак й потрапили до прикарпатської бригади ТрО.
— Найважче було залишати матір одну вдома, — розповідає військовий Віталій. — Та й не дуже вона хотіла нас відпускати. Згодом змирилась. Та найцікавіше те, що вже тут, на передовій, батько зізнався нам з братом, що воював колись в Афганістані. Не розумію, чому раніше він нам цього не розповідав, але однак ми пишаємось ним, беремо з нього приклад. Він постійно рветься на передові позиції, ми ж з братом намагаємось або ж відмовити його, або ж виконувати завдання разом, бо ж йому вже за 50.
Військовий на позивний «Писар» каже, що під час тренувань завжди розробляють різні сценарії та продумують кілька можливих варіантів виконання завдання:
— За потреби використовуємо розвідувальний дрон, працюємо малими групами під прикриттям снайперів, використовуємо засоби маскування, Звісно, ми не спецпризначенці, проте маємо знати, як діяти в разі потреби, а стара радянська тактика, ну, скажемо так, надто стандартна, передбачувана і завдає окупантам, самі знаєте, яких величезних втрат. Треба діяти креативно та максимально злагоджено, аби зберегти життя своїх побратимів.
Відпрацьовують військові й інші елементи тактичних дій, та це, як вони кажуть, вже не для журналістського ока. Проте я більш ніж впевнений, що все, що наші воїни роблять, принесе лише позитивні результати та довгоочікувану перемогу над рашистами.
