ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #ВТРАТИ ВОРОГА #LIFESTORY #ГУР ПЕРЕХОПЛЕННЯ

Усі чоловіки в моєму роду воювали, а мені випав шанс воювати саме за Україну — у боях за Бахмут загинув журналіст Володимир Мукан

Публікації
Прочитаєте за: 9 хв. 1 Травня 2023, 20:56

Ще кілька днів тому він тішився, що отримав перше офіцерське звання — молодшого лейтенанта, та гордо демонстрував новесенький погон на своїй сторінці у соцмережі. Бо ж не просто отримав — заслужив, за рік важких боїв з російськими окупантами: у Слов’янську, Авдіївці, Попасній на Харківщині, у Бахмуті… І саме з Бахмута його сім’я отримала страшну звістку, що його більше немає — загинув під час виконання бойового завдання (29 квітня).

«Став офіцером Збройних Сил України! Ніколи не думав, що буду військовим. Але випала честь служити в час війни і отримати погони молодшого лейтенанта саме в зоні бойових дій на найгарячішому напрямі. Служу українському народові», — написав Володимир Мукан, як виявилося, в своєму передостанньому дописі 21 квітня.

Молодший лейтенант ЗСУ Володимир Мукан журналіст, який до широкомасштабного вторгнення рф на українську землю не планував бути військовим. Однак, з перших днів великого наступу росіян, ракетних обстрілів, окупації Київщини та інших міст України зрозумів, сидіти вдома — не вихід, треба захищати свою Батьківщину від загарбників. Пішов на фронт добровольцем, простим солдатом.

За 100 років мого роду саме мені випав шанс воювати за Україну

«Загалом усі чоловіки в моєму роду воювали: обидва мої прадіди та дід — у Другій світовій війні, а батько — в Афганістані. Тільки так склалося, що вони воювали за СРСР, а мені вперше за 100 років мого роду випав шанс воювати саме за Україну, за свою Батьківщину. Як я можу в момент цього усвідомлення вчинити інакше і сказати, що я не піду?! Ба більше, я — батько двох синів! Якими б не були результати після війни, пройде років п’ять-десять, і вони запитають: „Де ти був?“ І що я їм скажу? Що займався піаром, коли росіяни в Україні ламали долі цілих родин, влаштовували середньовічні катівні й стирали з лиця землі міста?! Якось це неправильно, розумієш?!» — розповідав сам Володимир Мукан у інтерв’ю своїй колезі з Цензор.нет Ользі Москалюк за кілька місяців до загибелі.

Перед вторгненням написав пост у фейсбуку та мав план, як вивозитиме сім’ю з Бучанського району до Черкас

Про те, що росія може піти в активний наступ на Україну задля її захоплення, Володимир підозрював ще до 24 лютого минулого року, за два дні до цього він написав на своїй сторінці у Фейсбук: «Не пощастило нам зі східним сусідом. росія — це безтолкова держава 3 в 1. І терорист, і грабіжник, і маніяк… Але я чомусь впевнений, що нічого в них із окупацією України не вийде. Як і не вийшло викорінити нас як націю за останні 300 років».

Він написав той пост, коли уже було видно, що регулярна російська армія збирається наступати на нашу територію «без прикриття якимись фейковими псевдореспубліками». Тоді з друзями та колегами по роботі він серйозно обговорював можливість початку широкомасштабної війни. «Якщо чесно, до кінця не хотів у це вірити. Мені здавалося, що росіянам вистачить здорового глузду не починати це все. Думав, що вони хіба спробують трохи просунутися на зайнятих вже територіях. Але про всяк випадок мав готовий план: із сім’єю поїду до батьків у Черкаси, звідки я родом… там є підвальне приміщення, де у разі необхідності можна ховатися від вибухів усією родиною».

Так і сталося, коли росіяни все ж таки перетнули кордон, Володимир, який жив тоді у Бучанському районі Київській області, забрав дружину та дітей, разом із сім’єю сестри поїхав у Черкаси. Спочатку почав працювати дистанційно, але одразу зрозумів: не може продовжувати, «коли в країні таке робиться».

«Тоді в перші дні було таке відчуття, що росіяни скоро постукають в мої двері, а мені не буде чим їм відповісти», — ділився спогадами Володимир.

Тричі не брали добровольцем, через Facebook «набридав» офіцеру, поки він не погодився

Він пішов до військкомату, де йому сказали, що в таких, хто не служив, не проходив військової кафедри — потреби немає. «Моя спеціальність перекладача, записана у військовий квиток, не була потрібна».

Володимиру дали адресу, де відбувалося доукомплектування нового батальйону. Поїхав. Але й там йому відмовляли — тричі. Адже потребували людей з досвідом, за конкретними спеціальностями. «Офіцер записував добровольців. Їх там були сотні. Я запитав його прізвище, знайшов його у Facebook і набридав, поки він мені не написав: „Добре, у тебе є дві години — під’їжджай до військкомату з речами“. Я зрадів. Приїхав, оформив документи і вже ввечері був у казармі. Отримав посаду стрільця і початкове звання — солдат», — розповідав Володимир.

Він також пригадував, що і тоді, щоб повністю бути зарахованим у батальйон, тодішній командир роти на псевдо «Тринадцятий» проводив співбесіду з усіма, хто прийшов того дня. «Як у фільмі „Кіборги“ — ставив питання, а за що ми воюємо, які я маю мотиви…»

Службу почав з блокпостів, паралельно навчався стріляти

Після оформлення півтора місяця проходив навчання, адже зброю тримав в останнє в школі на заняттях допризовної підготовки.

«Службу почав з блокпостів в області. Нас поставили туди вже зі зброєю. Ми перевіряли документи у людей, що проїздили на автомобілях. Паралельно навчалися — стрільби, медична підготовка, тактика тощо. Я тоді побачив, що до армії потрапило дуже багато різних за віком, статусом, професією людей, але їх усіх об’єднувала величезна мотивація. Багато з них були доброзичливими, готовими допомагати порадами та діями. Також помітив, що нас дуже підтримувало населення. Коли були на блокпостах, не мали навіть форми — хто в чому! Я був у батьківському бушлаті ще 1990 років. А люди без проблем зупинялися, показували документи, висловлювали подяку. Серед них було чимало тих, хто тікав цілими родинами із Харкова. Я ще тоді не знав, що через пів року там все побачу на власні очі», — ділився спогадами Володимир.

Також Володимир розповідав, що його вразила робота волонтерів, які їх годували та забезпечували. Востаннє до цього таке бачив у 2014-му під час Революції Гідності.

Коли заїхали в Слов’янськ, назустріч мчали швидкі допомоги з пораненими — починалися важкі бої

Далі для Володимира розпочались важкі бої. «Чимало об’їздили. Були в Слов’янську, Лисичанську, Бахмуті, Попасній, Часовому Яру. Коли заїхали в Слов’янськ, запам’яталося, як назустріч нашій колоні військових безперестану мчали швидкі допомоги з пораненими, десь далеко було чутно вибухи. Відчувався подих війни. Потім була Попасна, куди ми виходили взводами вночі. Тут були перші жорсткі бойові дії…»

Заїжджаючи «на війну», Володимир все міряв своїм журналістським оком, запам’ятовував запах, події, картини, усе записував у блокнот, аби у разі чого відтворити це у своїй пам’яті.

«Там мене вразило все від початку й до кінця! Щоб заїхати в зону бойових дій, ми добиралися трьома видами транспорту. Кінцевою була БМП. Ми їхали вночі на броні. Нас було десь 15. Коли ми заїхали в сам населений пункт, побачили картину з якогось американського фільму про Апокаліпсис: приватні будинки, багатоповерхівки просто горять, пожежу ніхто не гасить, дерева обпалені, їхні стовбури зрізані снарядами, уся земля в попелу, уламках і смітті. Нам наказали швидше спускатися. Деякі з нас попадали з БМП. Адже земля, без перебільшення, просто тремтіла! Як виявилося, росіяни почули, що їде наша машина, й почали по ній стріляти усім, що у них там було — з мінометів, потім „Градів“. Ми добралися до підвального приміщення. Пройшло кілька годин, а обстріл не припинявся. Ми зрозуміли: тут така ситуація, що паузи між обстрілами становлять по хвилині-дві. Звісно, психіка на таке реагує — виникає природне хвилювання. Земля трясеться, а ти навіть не знаєш, куди сховатися», — розповідав Володимир.

Коли його підрозділ розмістили на позиціях, Володимир також радів, що потрапив туди зі своїм хорошим другом, якого знав з дитинства і якому довіряв, адже дуже важливою на фронті, на думку Володимира, є саме довіра до того, хто поруч з тобою.

«Після важких боїв у Попасній я падав на бетонну підлогу і засинав. Таке мав виснаження»

«Мені пощастило — я був зі своїм кумом, з яким товаришую з 5-го класу, та головним сержантом нашої роти „Саничем“ — досвідченим військовослужбовцем, який вже воював раніше, і вчив нас всього, що знав. Я вдячний нашому командиру роти „Тринадцятому“ за те, що він розподілив нас за інтересами — разом тих, у кого між собою були гарні стосунки».

У їхньому підрозділі не було важкої техніки, мали лише кулемети, автомати й ще деяке озброєння. Після обстрілів росіян, які воювали за такою схемою: «спочатку летять розвідники, далі працювали „Градами“, а потім танки й піхота», у підрозділі Володимира звучала команда: «До бою!»

За кілька днів Володимир навчився розрізняти вибухи, свист куль над головою і вперше усвідомив, що таке страх за своє життя. «Якщо чуєш свист, значить, що не твоя, бо свою ж не чуєш. У цей момент досить складно: ти відстрілюєшся, але не знаєш, чим усе може закінчитися. Тоді починаєш усвідомлювати, що таке страх. Виявляється, до того я ніколи не боявся за своє життя, а там вперше зрозумів, що це таке. Важливо не зосереджуватися на цьому. Але під час перестрілки ти бачиш, що росіяни теж бояться. І продовжуєш вести вогонь. Наприклад, орієнтовно півтори години перестрілки — до того часу, як ті починають відходити, тому що не змогли взяти позицію. Однак на це все йшло дуже багато сил. Після таких боїв я падав на ту бетонну підлогу і засинав. Таке мав виснаження. Такою там була наша служба. На жаль, були у нас і „200“, і „300“, і зниклі безвісти…»

«Через кілька годин ми б могли там залишитися назавжди. Інтенсивність ворожих ударів зросла в рази»

Володимир розповідав, як з боями виходили з Попасної, у нерівному бою з противником мали багато поранених, яких евакуйовували на БМП…

«Конкретно в цей момент я був радий виходу — що я і побратими біля мене лишилися живими. Це було диво. Через кілька годин ми б могли там залишитися назавжди. Адже інтенсивність важких ударів за день перед виходом зросла в рази. Ще спіймав себе на думці, коли йшли колоною по околиці Попасної, настільки важливе значення має довіра і надійність людей. Всі ми в ті хвилини там були впевнені один в одному», — пригадує Володимир.

Після контузії Володимир потрапив у тил, лікувався і обурювався тим, як ті, хто пише про війну, розповідають про «недолугість росіян», тим самим знецінюючи зусилля українських захисників, які ціною власних життів відвойовують кожен клаптик нашої землі.

«Мені було дуже неприємно, коли я приїхав в тил, відкрив Facebook і почитав деякі пости друзів, які писали, що ми на кожному кроці влаштовуємо Чорнобаївку, а росіяни — дурні та недолугі, їм немає чим воювати. Складалося враження, що ми вже перемогли. У мене виник дисонанс між пережитим і якоюсь прикрашеною реальністю в медійному просторі. Так, я підтримую піар нашої армії та протидію паніці. Але це має бути без значних перекосів. Бо знецінення ворога дорівнює знеціненню зусиль наших військових і веде до суспільного розслаблення», — зауважував Володимир.

На Харківщині на власні очі побачив, що росіяни зробили з Салтівкою

А потім він опинився на Харківщині та на власні очі побачив, що росіяни зробили, зокрема із Салтівкою. Тоді він зустрів Сергія Лойка, який написав «Аеропорт», познайомився з багатьма цікавими людьми, пригадує бійця із Криму, який у 2014-му залишив дружину у Криму та поїхав захищати Україну, бо був офіцером ЗСУ і хотів залишитися в її лавах. «Була така сімейна драма… Насправді багато достойних людей є навколо мене. Можливо, трапилися такі, адже усі прийшли добровільно — за покликом серця», — зазначав Володимир.

Він був переконаний, що лише разом українське суспільство зможе перемогти росіян.

«Має бути масштабне суспільне осмислення всього, що зараз відбувається. Повне розуміння хоча б 80 відсотками українців того, хто насправді веде проти нас війну? Що найцінніше у нас хочуть відібрати? Навіщо? Як запобігти цьому в майбутньому? Саме це допоможе швидше як перемогти, так і відбудувати Україну після війни».

Він зазначав, що «росіяни не хочуть, щоб ми були як нація, як держава. А ми хочемо бути. Як я казав, тут не може бути ніяких компромісів. Ситуація така: або ми, або вони!»

«Я впевнений, що ми переможемо! Чому? Перше — наша мотивація. Друге, у нашій армії великі повноваження мають сержанти. Завдяки цьому в ЗСУ швидше ухвалюються рішення, швидше відбуваються дії і, як наслідок — наша армія є мобільнішою, ніж російська. Вона скоріше реагує на зміни на фронті. Третє, потужна українська волонтерська підтримка, яка стала світовим феноменом, а також допомога інших держав зброєю, засобами та навчанням. Я впевнений, що росіянам нас точно не подолати!» — наголошував Володимир Мукан…

«Я хотіла так багато сказати про свого чоловіка, але наразі моя рана занадто глибока…»

Таким він був Володимир Мукан — до війни журналіст і редактор в «Газеті по-українськи», журналі «Країна» та інтернет-порталі Gazeta.ua. Кілька років був співорганізатором найбільшого ретро-фестивалю в Україні Old Car Land, розповідають у Національній спілці журналістів України.

Смерть Володимира Мукана підтвердили у Навчально-науковому інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка, де він також працював:

«Таку правильну людину за поглядами треба ще пошукати. Він був націоналістом у хорошому розумінні. Любив українське й Україну. Виховував своїх синів, як козаків, — свободолюбними та націєзорієнтованими. Успішний PR-менеджер, власник агенції комунікацій, співорганізатор Old Сar Land, аспірант, випускник і співробітник Навчально-наукового інституту філології, автор ідеї Філологічний календар», — згадують Володимира Мукана у його альма-матер.

Наразі у Володимира залишилася дружина Анна та двоє маленьких синів Андрій та Ярослав. Анна розповіла: «Мені хочеться так багато сказати про свого неймовірного коханого чоловіка, але я не можу це все висловити… моя рана наразі занадто глибока…»

Єдине, що зазначила, що попри біль і страх, вони з дітьми прийняли його вибір піти на захист Батьківщини. Чекали, переживали, пишалися досягненнями і… безсумнівно, для їхніх синів тато стане гідним прикладом, героєм, який виборював для них і для інших дітей вільне майбутнє у незалежній Україні.

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас у Facebook
росіяни завдали 5 ударів по Лиману

росіяни завдали 5 ударів по Лиману

Окупанти завдали по місту 5 ударів: 1 ракетою «Гром-Е1» і 4 бомбами «УМПБ Д-30 СМ».

Глава держави провів телефонну розмову з Генсеком ООН

Глава держави провів телефонну розмову з Генсеком ООН

Президент України провів телефонну розмову з Генсеком ООН Антоніу Гутеррішем та подякував йому за активну підтримку Формули миру та Саміту миру.

росіяни 8 разів штурмували Білогорівку

росіяни 8 разів штурмували Білогорівку

Ворог вісім разів штурмував Білогорівку, намагаючись вклинитися в бойовий порядок українських підрозділів. Ситуація там напружена.

Володимир Зеленський: Сьогодні заслухав доповідь Головнокомандувача щодо ситуації на фронті

Володимир Зеленський: Сьогодні заслухав доповідь Головнокомандувача щодо ситуації на фронті

Президент України сьогодні заслухав доповіді Головнокомандувача, Міністра оборони України та начальника Генштабу України щодо ситуації на фронті.

Окупанти масовано обстріляли Нікопольщину

Окупанти масовано обстріляли Нікопольщину

Тричі російські війська гатили з артилерії, 12 разів поцілили дронами-камікадзе.

«Вы же только окопы сделали и х***к, в другом месте ройте. Нормально?» — ГУР перехоплення

«Вы же только окопы сделали и х***к, в другом месте ройте. Нормально?» — ГУР перехоплення

Головне управління розвідки МОУ перехопило розмову дружини військовослужбовця рф, яка дуже не вдоволена його службою.

Захищаємо світ

00
00
00
ВАКАНСІЇ

Лікар медичного пункту, офіцер

від 55000 до 125000 грн

Ужгород, Закарпатська область

Санітар, Військовий

від 25000 до 125000 грн

Київ

Морська Піхота ЗСУ

Фельдшер

від 20000 до 50000 грн

Київ

Військова частина А4269

Водій в ЗСУ

від 20100 до 120000 грн

Дніпро

Старобільський РТЦК та СП

Стрілець, снайпер

від 22000 до 120000 грн

Краматорськ

81 ОДШБ

Радіотелефоніст-Військовослужбовець

від 20100 до 125000 грн

Черкаси

Косівський РТЦК та СП